Идея: ценность и любовь к родине , отождествление ее с "Тихой царевной Несмеяной", с "Вотчиной ночного соловья". Автор описывает картину Васнецова "Аленушка" (это не обязательно писать).
Зображення боротьби за незалежність у “Пісні про Правду” Рільке<span><span>Райнер-Марія Рільке - видатний австрійський поет. У квітні 1899 року він відвідав Російську імперію. Перебуваючи в Росії, поет познайомився з минулим, захопився історією Київської Русі. Завдяки історії у Рільке виник інтерес і до України, до княжих часів та героїчної козацької минувшини. Результатом захоплення Р.М. Рільке Україною стало написання «Казок про любого Бога», в яких письменник оспівує простоту та щирість українців, їх набожність, красу української природи. «Пісня про Правду» є однією з новел, які увійшли до «Казок про любого Бога».
Центральним образом цього твору є образ сліпого співця Остапа, який у тяжкий для батьківщини час своїми піснями підіймав народ на боротьбу проти гнобителів. Автор ніби порівнює старого каліку з міфічним співцем Орфеєм, чарівний голос якого творив дива. Так і кобзар Остап міг лише своєю піснею, без закликів і зайвих слів, підняти мирних селян на боротьбу з кривдою, тобто на боротьбу за незалежність. Рільке прославляв визвольну боротьбу, а могутність сліпого співця порівнював з могутністю Бога.</span> </span>
В том, что музыка может передать чувства и мысли одного человека -
композитора - другому человеку - слушателю. Главная героиня рассказа,
Дагни услышала музыку Грига, поняла все то, что хотел сказать
композитор; она «сжала руки и застонала от неясного еще ей самой, но
охватившего все ее существо чувства красоты этого мира».
Добро в мире это наверно самое хорошее ни когда ни кому не врать и говорить только правду дарить добро у каждого человека оно есть добро может скрываться далеко в душе но у каждого оно есть например благодарю благо тебе дарю нет ни чего лучше чем добро добро никогда не будет лишним. У всех с рождения есть чистичка добра если его вырасчивать оно может вырасти очень большим а может спрятаться и никогда не выйти со временем кто не пользуется добром оно исчезает и уходит к другому человеку но это бывает редко часто добро запрятывается очень далеко
Образы типичных представителей поколения мы находим и в прозе Лермонтова. Роман, ставший одним из его самых известных прозаических произведений, не случайно назван «Герой нашего времени». Этим названием автор хотел подчеркнуть, что характер Печорина в основных чертах является типичным для всего поколения вообще. В главе «Бэла» Печорин рассказывает о себе Максиму Максимычу, и это описание очень похоже на тот портрет поколения, который Лермонтов вывел в «Думе». В юности Печорин наслаждался «бешено всеми удовольствиями, которые можно достать за деньги», но они быстро ему надоели, что и неудивительно: обычно люди не ценят то, что достается им легко. Любовь не затрагивала глубинных струн сердца молодого человека. Печорин сам объясняет, почему он охладел к наукам: «...Я видел, что ни слава, ни счастье от них не зависят нисколько, потому что самые счастливые люди — невежды, а слава — удача, и чтоб добиться ее, надо только быть ловким. Тогда мне стало скучно...».