Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада». На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.У 1913-1914 рр. працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро. У 1916-1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.<span>Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.</span>
Мораль это начальные или заключительные строки басни с нравоучительным выводом.
Казань является столицей Республики Татарстан. Это также один из наиболее интересных городов, которые я когда-либо видел. В прошлом году мы посетили Казань с нашими школьными учителями и одноклассниками. Это была информативная поездка, так как мы посмотрели много исторических, природных и архитектурных достопримечательностей. Нашим гидом была пожилая женщина, которой было, что рассказать. На местном диалекте Казань означает «котел», что совершенно верно, так как город напоминает глубокую впадину или котлован. Город имеет выгодное географическое положение. Он расположен недалеко от реки Волга, что помогало строить торговые отношения с древнейших времен. По мнению историков городу более тысячи лет. В середине 16-го века он стал частью Российской империи, а население с тех пор постоянно росло. В настоящее время население Казани более миллиона человек. В ней хорошо развиты химическая и авиационная промышленности, области культуры и спорта. Пожалуй, самым популярным видом спорта в городе является футбол. Культурная жизнь также на хорошем уровне. Вы можете посетить Академический театр оперы, Музей естественной истории и другие с культурной точки зрения интересные учреждения. Всем гостям города предлагается посетить Кремль, который представляет собой комплекс выдающихся памятников. Для студентов Казань один из самых дружелюбных городов. К услугам гостей несколько десятков учебных заведений, где можно найти самый высокий уровень преподавания.
Это означает если я не ошибаюсь то мир во всем мире