Жанр: ліричний вірш (колискова) Вид лірики: громадянська Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини. Віршовий розмір: хорей Тип римування: суміжне Форма оповіді: монолог Тема «Лебеді материнства»: відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі. Ідея «Лебеді материнства»: уславлення материнської любові, яка буде супроводжувати її дитину протягом життя; мати, як і Батьківщина, єдина, неповторна для кожної людини. Основна думка «Лебеді материнства» Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Художні засоби «Лебеді материнства» Поет визбирав із золотих розсипів рідної мови образні словосполучення (метафори, епітети, порівняння), вдихнув у них таку магічну силу, таку чарівність незвичайну, що й ми, читачі, проймаємося тим дивовижно казковим світом, своєрідним теплом, у якому виростає син. Повтор: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Епітети: «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі». Метафори: «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка», «лебеді… лоскотали марево», «…будуть мандрувати очі материнська і білява хата», «прий- дуть верби і тополі», «стануть… листям затріпочуть… душу залоскочуть». Порівняння: «лебеді, як мрії».
Привіт однокласничку! Одужуй швидже. Ми всі за тобою сумуємо. Нам без тебе дуже сумно. Одужуй і приходь. Ми будемо дуже раді коли ти одужаєш від такої страшної хвороби.
Від самого початку життя схиляється над нами мама. Навіть підрісши, відчуваємо її постійну присутність поруч із собою.
Колискова… Скільки їх створив наш талановитий народ! Вони відрізняються від інших пісень глибиною батьківських почуттів, ніжністю і любов’ю. Саме вони ще з дитинства засівають душу дитини любов’ю. Під спів маминої пісні зростали майбутні поети і письменники, композитори і митці, хлібороби і робітники.
Не знайдеться, мабуть, на землі людини, яка б не чула колискової пісні.
Саме з колискової пісні народжується почуття прекрасного у будь-якій людині. У колисковій пісні чується рідна мова, її неповторність, краса і милозвучність. Найсвятіше для людини почуття — любов до Батьківщини — теж виходить з маминої колискової пісні.
Розсіяні по всьому світу українці в багатьох поколіннях бережуть свої пісні.
Під чарівні звуки колискової немовля одержує перші знання про свій народ, про його традиції, природу, чує рідну мову. Мамина колискова — це саме той оберіг, який захищає дітей від усього лихого.
І так хочеться, щоб завжди, усе життя мама співала нам пісні, щоб чулися її лагідні слова:
Ніч прийшла тихенька,
Спи, моя маленька…
У своєму творі А.Малишко відображає свою любов до Батьківщини.
У словах : "в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров". Для поета, тема Батьківщини у цьому творі була особливою, адже він асоціює її з другою мамою( "материнська любов")
Мартин Боруля – це головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого. За соціальним статусом Мартин - заможний селянин. Але він має заповітне бажання: повернути собі колись втрачене дворянство. На шляху до своєї мети він часто втрачає здоровий глузд і попадає у комічні ситуації.
Риси характеру: загалом, він добра людина. Мартин не знущається з людей, що бідніші за нього. До того, як зосередитися на нав'язливій ідеї стати дворянином, Мартин добре виховував своїх дітей. Його донька Марися говорить про це: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». Мартин любить свою родину і прагне стати дворянином, щоб хоч його нащадки бути в змозі постояти за себе, щоб їх не могли безкарно ображати: "що не всякий на них крикне: бидло! теля!".
Комізм образу Мартина Борулі полягає у тому, що він намагається копіювати зовнішні ознаки класу, до якого він не належить, причому так, як він це розуміє. Йому чужі дворянські звички та спосіб життя, але він уперто намагається прищепити їх своїй родині і собі самому. "Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по_мужичи: мамо, тато... треба так казать, як дворянські діти кажуть".
Він хоче видати доньку за "благородного", влаштовує сина на роботу чиновником і навіть радить йому порвати з другом дитинства, бо той селянин: "Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна…" Як і мольєрівського Журдена, Мартина дурять (зокрема, повіренний Тренделєв) і не розуміють (друзі та родичі хочуть, щоб він знову став таким, яким був раніше - звичайним чоловіком). Врешті-решт, усі починання Борулі, спрямовані на досягнення його мети, завершуються поразкою. Ідея п’єси полягає у тому, що людина, яка захоплюється фальшивими цінностями та соромиться бути собою, завжди буде смішною.
П’єса "Мартин Боруля" не сходить зі сцена українських театрів уже понад сто років. Вона має успух завдяки психологічній переконливості образів, гумору та гострій злободенності. У свій час роль Мартина Борулі талановито грав і сам І. Карпенко-Карий.