Если задуматься, то слово «милосердие» состоит из двух отдельных слов – «милость» и «сердце». То есть милосердие – это стремление «сделать милость сердцу». Как просто звучит это словосочетание и как сложно сделать это в реальной жизни. Конечно же, не всем, но многим.
Ведь насколько легче жить, не вникая в проблемы других людей или неприятности, которые случились с вашим другом или родственником. А ведь порой для того, чтобы человеку помочь, достаточно его выслушать и сказать доброе слово. Казалось бы, мелочь, но иногда доброе слово спасает человека от самых страшных, необдуманных поступков. Мне кажется, что больше всего в подобной помощи, то есть в милосердии, сегодня нуждаются старики и дети.
Моим любимым произведением Лермонтова является "И скучно, и грустно...". Это стихотворение передает глубину моей души... Посреди ночи, разбудив меня я расскажу его без запинки и с выражением.
Иногда мне кажется, что оно написано для меня. Каждая строчка, символизирует какой-то определенный этап жизни... Я понимаю, что одним моим минусом есть то, что я прощаю людям , что не прощается, если человек мне дорог... И могу поспорить лишь с одной строчкой стиха: "Любить... Но кого же?, на время - не стоит труда,а вечно любить невозможно." Почему? Мне кажется, что все же можно полюбить человека на всю жизнь...искренне... Главное не предать его... Главное, чтобы это был "твой" человек...
И все же: "Жизнь, как посмотришь с холодным внимание вокруг, - Такая пустая и глупая шутка..."
Я гуляла весной. И вдруг начался мелкий дождь. А потом дождь становился сельнее
(начинаю не с начала а где-то из середины)-Я узнаю цену счастью!А если ты приходишь всякий раз в другое время,я не знаю,к какому часу готовить своё сердце...Нужно соблюдать обряды. -А что такое обряд?-спросил маленький принц.-Это тоже нечто давно забытое ,-объяснил лис.-Нечто такое,от чего один какой-то день становиться непохож на все другие дни,один час-на все другие часы. Вот, например,у моих охотников есть такой обряд:по четвергам они танцуют с деревенскими девушками.И какой же это чудесный день-четверг! Я отправляюсь на прогулку и дохожу до самого виноградника. А если бы охотники танцевали,когда придётся,все дни были бы одинаковы и я никогда не знал бы отдыха. Так маленький принц и приручил Лиса.(если возникнет вопрос,почему он его приручил и они стали друзьями,то вот ответ:-Если хочешь ,чтобы у тебя был друг,приручи меня!)
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях