Не розуміє людина жарту – пиши пропало! І знайте: це вже несправжній розум,хоч у неї,може,і премудра голова.Краще сміятися,не бувши щасливим,ніж померти,не посміявшись.Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного,благородного,прекрасного.З особистих властивостей найбезпосередніше сприяє нашому щастю весела вдача.Як міль – одягові і черв’як дереву,так печаль шкодить серцю людини.Гумор – це бачення,сприймання і відтворення явищ оточуючої дійсності в життєрадісно-комічному тоні,художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю,висміюються тільки деякі його риси,здебільшого в доброзичливій жартівливій формі,на відміну від сатири,в якій переважає гнівний викривальний сміх.Справедливо сказано,що гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.Сатира – в широкому розумінні художня творчість,найприкметнішою ознаю якої є різке викриття зображуваних явищ шляхом висміювання.Отак сидиш і думаєш…Гумор…Сатира. Наш чудовий народ. Од його ми,народ,дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій нарож,як він,ухиляючись у вуса,дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.…Як я люблю цей народ,коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю,своїм отепом,своїм неперевершеним «своїм»…І я його розумію,і він мене розуміє…що люблю ж я його,як сонце,як повітря,а він,народ,стоїть,підморгує,усміхається.Та будь же ти тричі щасливий!Сміятися не гріх над тим,що видається нам смішним.Треба любити людину. Більше,ніж самого себе.Тоді тільки ти маєш право сміятися.І тоді людина разом із тобою буде сміятися…із себе,із своїх якихось хиб,недоліків,недочотів.Той сміх,що не ображає,а виліковує,виховує людину,підвищує…
Бирюк - охранник, конфликт происходит из-за того, что ему становится жалко вора. Конфликт заключается в том, что в Фоме происходит борьба между чувством долга и пониманием того, что мужик своровал не от хорошей жизни. В конце, он отпустил вора.
Главный герой рассказа
- десятилетний мальчик Николенька, который очень любит своих родителей,
особенно маменьку, он смотрит на нее как на ангела, любуется ее улыбкой,
ее лицом и считает ее самой красивой на земле, отец кажется ему
загадочным, очень серьезным и строгим. Автор описывает трогательное прощание
мальчика с домой, когда отец решает увезти его с братом Володей в Москву,
он очень тяжело расстается с деревней, с дворовыми людьми и особенно с матерью,
в эту минуту он еще больше любит ее.<span>
<span>Жизнь в Москве идет своим чередом. Он привыкает
к своим новым родственникам, пишет свое первое стихотворение, посвящая его
бабушке, влюбляется в Сонечку Валахину, испытывая к ней такие нежные
чувства, что ему хочется грустить и плакать.
Незаметно проходят полгода, и вдруг отец получает письмо, что маменька тяжело
больна и просит его привезти детей. Они приезжают домой, и мама умирает на
глазах у мальчиков. Когда Николенька увидел маменьку в гробу, он был поражен
страшной переменой, которая произошла с ее всегда милым и таким любимым лицом,
женщина с жёлтым восковым лицом была так непохожа на его маменьку, что он долго
не мог прийти в себя от отчаяния.
В этот день Николенька понял, что его детство закончилось. Через три дня после
похорон весь дом переехал в Москву.</span></span>
<span>Коля — Николенька
Володя — брат Коли
Любочка — сестра Коли
Катенька — дочь гувернантки
Наталья Савишна — няня Николеньки
Карл Иваныч — учитель
Мама
Папа
Марья Ивановна — гувернантка
Яков Михайлович — приказчик
Гриша — юродивый
Игнат — кучер</span>
Поэма
трагическая.народная
повествует ,сострадает ,восхищается
пленительный образ русской женщины
трагедия .
В этой сказке рассказывается о том,как Ласточки-Береговушки играли в догонялки и в пятнашки.Но вдруг прелетел Чеглок-Сокол и он гонялся за одной Ласточкой.Но она убижала от него и попала в незнакомое место.Она просилась переночевать у многих птиц и белки.Например:у Зуйка,у голубя Витутня,у Иволги,у Пеночки,у Чомги,у белки ,а потом нашла свой дом.
