Ответ:Батько вісьмох синів, дев'яностолітній старійшина Захар Беркут - є головним героєм однойменної повісті Івана Франка. Це мужня, смілива,правдива,розсудлива людина. Він патріот своєї країни і цьому потуттю вчить молодих членів громади. Інтереси громади він завжди ставить вище своїх особистих, якої б ціни вони йому не коштували. Це ми бачимо з прикладу, коли його син Максим потрапив у полон, і Тугар Вовк хоче обміняти своє і життя монголів взамін на Максимове. Захар не може піти на компроміс із совістю, бо розуміє, що врятовані загарбники підуть нищити сусідні райони. Не піддається він вмовлянням, коли вже обміняти хочуть лише монгольську верхівку, бо розуміє, що Бурунда-бегадир прийде з новим військом. Він гірко оплакує неминучу смерть сина, проте Боже провидіння спасає Максима. Він не бездушний батько, він патріот, який не може оступитися інтересами тухольців. Його слова перед смертю характеризують всю його суть: тільки разом можна перемогти, тільки об’єднаний народ - це сила.
Жаль, що не всі українці розуміють це, і від часів Захара Беркута до нашого часу вже стільки разів не лише не об’єднані воєдино, а ще воюють один проти одного.
Объяснение:
Прогулявшись достатньо поза межами стойло скупавшись у ричцi та напившись з её джерел шептало зрозумив що не зможе жити окремо. Вiн не звик до того что за ним нiхто не пиклуеться, негодуе та вiн немая даху над головою. тому i вирiшивщо буде правильнiше жити так як жив ранiше не про що недумаючи.
Образ головної героїні роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є суперечливим в своїй органічній єдності. Якщо виходити з епіграфа, поставленого автором до свого твору: «Мне отмщение, и аз воздам», то Анна є героїнею «негативною», що порушила свій «супружній» обов’язок і була за це покарана долею. Так робить Толстой і в плані сюжетному, привівши свою головну героїню до самогубства. Разом з тим і порушення Анною свого сімейного обов’язку є в творі російського письменника цілком обгрунтованим та неминучим, і не тільки з точки зору характеру Анни, а й з точки зору всіх обставин, теж всебічно представлених в романі.
Анна - натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства. Полюбивши Вронського, вона повністю віддається цьому почуттю і не може й не хоче, навіть зовні, обмежитися в даному разі рамками лише звичайного світського роману, яких в її дворянському середовищі було чимало, і на які світська публіка дивилася «крізь палвці». Кареніна - свого чоловіка. Анна ніколи не любила: заміж вийшла, може, без прямого примусу, але й не за велінням серця. її чоловік ніколи не був для неї справжнім авторитетом, не був і другом, якого б вона поважала, з яким би рахувалася, якщо й не кохала його.
Анна могла наважитися на розрив, навіть на розлучення офіційне із своїм чоловіком, але не ціною відмови від свого сина. Будучи добропорядною жінкою, яка звикла до поваги до себе з боку оточуючих, Анна тяжко перенесла зневагу, виявлену їй світським середовищем, після розриву з Кареніним. Якщо б вона не мала власної гордості як жінка і як людина, вона б більш-менш терпеливо зносила зневагу оточуючих і те, що любов Вронського до неї поступово згасала.
<span> Але зрозумівши те, що становище її стало безвихідним - Вронський не тільки вже майже не любить її, а й сприймає зв’язок з нею як непереборний тягар; Каренін ніколи не віддасть їй сина ї не дасть навіть можливості з ним бачитися, а її становище добропорядної жінки безповоротно втрачено - Анна кінчає життя самогубством, хоч і грішить в даному разі ще раз, занапастивши власну душу і покинувши сиротами двох своїх дітей: сина і зовсім маленьку дочку.</span>