<span>Львівський Національний Академічний театр опери та балету<span>
ім. Соломії Крушельницької</span><span>щедро удекорований
як зовні, так і всередині, є зосередженням досягнень скульптури і малярства Галичини
кінця XIX ст. </span></span><span><span>Заходимо в театр і любуємося
дванадцятьма живописними полотнами під плафоном фойє позолоченою балюстрадою другого балкону пальметами і мас- каронами на стінах, камеями
вздовж фризу, які уособлюють Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток,
Красу, Музику і Танець. </span>Згори через скляну стелю приємно ллється м'яке світло: вдень
- від сонця, вночі - від місяця й зірок. Отже, у фойє ніколи не буває суцільної
пітьми, що дуже важливо і з практичного боку.</span><span>На рівні першого поверху знаходиться так
званий дзеркальний зал, важливим елементом оздоблення якого є дзеркала,
розташовані одне навпроти одного для оптичного розширення залу Тут, над дверима
і вгорі навпроти них, возвеличуються чотири жіночі постаті, що уособлюють Любов
(із амуром), Заздрість (зі змією), Материнство (з дитиною), Гордість (із
люстерком). <span>Над дзеркалами хороший настрій створюють зображення чотирьох пір року:
весни (із квітами), літа (з сопілкою), осені (з плодами поміж хризантем), зими
(з вогнищем).</span></span>
<span>Одного разу я побачив мале<span> </span></span><span>цуценя</span><span>, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшов ближче і побачив червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяв Плямка на руки і відніс додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимив його і витер - він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.</span>
Він презентував анотацію до своєї нової книги.
Замітка в газету на тему: "Охорона тварин-обов язок кодного!"
Кожна тваринка заслуговує до себе поваги, так само, як і людина. Тому ми закликаємо кожного, хто прочитає цю статтю, замислитися над своїм ставленням до братів наших менших. Це обов"язок кожної люди, яка має серце. Чи не важко вам спостерігать за бездомними і страждаючими бродяжками на вулицях? Чи то за жорстоким їх винищенням на їх же територіях - лісах, полях, горах? Ми маємо зупинити це! Кожен з вас можемо зробити для них добро,просто не залишившись байужим до проблем тварин. Від вас не вимагається подвигів, просто не шкодьте їм, а за потреби допомагайте. І світ стане кращимⒶ!
Опис лілеї
Лілея – одна з найгарніших квіток у саду. Вона буває високою та не дуже, з одною квіткою чи цілим суцвіттям, з голою стеблиною чи вкритою листочками. У лілеї сильний яскравий аромат, який може навіть не подобатися через свою різкість. Але краса лілеї не залишає нікого байдужим. Чудові білі, рожеві або жовтогарячі квітки з довгими рильцями схожі на літні парасольки, а на їх пелюстках ближче до середини темні плямки, що нагадують шкіру хижого звіра чи веселе ластовиння на обличчі.
Опис соняшника
Соняшник – це молодший брат небесного сонця, але живе на землі. Теплого ясного дня соняшник завжди підіймає свою красиву голівку вгору. Його усміхнене темне обличчя оточене щільним вінком з яскраво-жовтих пелюсток, гладких та ніжних на дотик. А от стовбур та листя в соняшника вкриті мілкими-мілкими колючками, і об них можна сильно подряпатися. Коли соняшник доцвітає, його пелюстки втрачають колір та стають жорсткими й сухими. Зате в ньому достигає насіння, яке ми із задоволенням їмо чи робимо олію.