Я погоджуюся з думкою, що навчатися ніколи не пізно, адже все життя людина вчиться. І якщо хтось цього не розуміє і перестає вчитися, то він багато втрачає, бо наука йде вперед, як і все життя.
<span>Виходить, немає чого соромитися того, що колись не встиг здобути вищу освіту або другу вищу, а часом і середньої хтось не має. Та не це біда, коли людина розуміє, що вчитися треба, коли вона ладна подолати всі перешкоди, щоб тільки вчитися. Біда, коли людина не розуміє цінності знання і ставиться до освіти прагматично: оце пригодиться в житті, а це незрозуміло навіщо вчити. Не секрет, що освіта дає людині можливість більш вільно орієнтуватися у світі, дає справжнє розуміння про все навколо. Отож і виходить, що вчитися ніколи не пізно поки є життя, треба вчитися далі. </span>
<span>Підтвердженням цієї думки може слугувати повість С. Васильченка "Талант", герої якої вчителі. Вони вже викладають у школярів, але прагнуть здобути ще й університетську освіту, тож присвячують підготовці до вступу весь вільний час. </span>
<span>Наразі у світі неабиякої популярності набула освіта для людей зрілого віку. І це не випадково, це не примха стареча, а сформована свідома потреба людини дізнатися якомога більше Викликає справжнє захоплення те, як прагнуть старенькі вчитися, бо для них це і є життя. Ніхто з них, мабуть, не скиглитиме про те, що вже, мовляв, пора збиратися на цвинтар, чого б його сушити мізок. Вони розуміють, що вчитися — значить сподіватися на краще і продовжувати жити. З усього сказаного видно, що вчитися й справді ніколи не пізно. </span>
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо "Люлі, люлі, прилетіли гулі", "Котку, котку-рябку", "Ходить сон коло вікон". Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: "Ходить гарбуз по городу". Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — "За Україну", "Не пора". Особливо подобається "Гей, у лузі червона калина". Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
-Привіт
-Привіт
-Як пройшли твої каникули?
-В мене дуже добре я гуляла, їздила до моря ,а як твої?
-В мене теж дуже добре спочатку я ходила до лісу у похід з батьками,а потім ми теж поїхали до моря
-Це дуже добре!Я б теж хотіла до походу
-Якщо хочешь ми тебе з собою у наступний раз візьмемо
-Так було б гарно
-Гаразд,до зустрічі
-Бувай!
Казка про префікси
Була собі країна українська мова. У ній було дуже багато слів. Кожен з них виконував певну роботу. Одні слова називали предмет, інші вказували на його ознаку. Були такі слова, що називали дію предмета, а ще інші вміли зв'язувати слова у Також в українській мові жили префікси, які вміли речення. утворювати нові слова. Вони завжди знали перед коренем якого Слова стати. Префікси виконували важливу роботу, вміли змінити Слово. Префікси жили у дружбі і злагоді. Але одного разу Між префіксами з виникла суперечка. Кожен з них думав, що він важливіший за свого брата. Вони наввипередки почали ставати перед коренем кожного слова. Почався україні-великий безлад. I Тому Королева грамотійка розсудила їх так. Префікс Ста€ перед буквами К, п,т, ф, х, а префікс 3-стае перед іншими буквами. З того часу запанувала в Українській мові гармонія!