Я ніколи не замислювалася про сенс життя. Щоб знайти відповідь на це питання, я звернулася до твору В.Г.Короленка "Сліпий музикант".
Для кожної людини в певний час постає питання про його подальшу долю, про ставлення до людей і до світу. Світ навколо величезний, в ньому безліч різних доріг, і майбутнє людини, її щастя залежить від правильного вибору свого життєвого шляху. Але як бути тому, кому невідомий це величезний світ, — сліпому? Герою Короленко — слепорождённому Петру — доводиться пройти чимало перешкод на шляху до щастя.
З дитинства він знав один тільки світ, спокійний і надійний. Він знав тепло родини і добре дружнє участь Евеліни. Неможливість побачити світло, красу навколишньої природи засмучувала його, але він уявляв собі цей світ завдяки чуйному сприйняттю його звуків. Однак першою зустріччю з реальним світом, першим потрясінням Петрусі стає зустріч з родиною Ставрученко. Він дізнається про існування іншого світу, світу поза садиби.
Спочатку до цих бесід, спорам сліпий прислухався "з виразом захопленого подиву, але незабаром він не міг не помітити, що ця жива хвиля котиться повз нього, що їй до нього немає діла". Він відчуває себе чужим. Ця зустріч різко загострила його страждання, поселила в душі сумніви.
Дуже сильно змінюється ставлення Петрусі до життя після зустрічі зі сліпими дзвонарями під час відвідин монастиря. Один з них — Роман — був добрим, але він осліп, коли йому було сім років від народження, інший же — Єгорій — був злим, ненавидів дітей, він ненавидів цей світ, цю долю, яка так жорстока його обділила. Петро відчував свою схожість з Єгором, тепер він вважав, що всі слепорождённие злі, він заздрив сліпим жебраком, які в турботі про прожиток і теплі забувають про своє горе. Але зустріч із справжнім сліпим жебраком приголомшує його. І твердий, як сталь, дядько Максим пропонує Петру кинути всі переваги багатого життя і по-справжньому випробувати всі тяготи, участь нещасних. "Ти вмієш тільки кощунствувати зі своєю ситою заздрістю до чужого голоду!" — Кидає Максим своєму племіннику. І Петро зрештою приєднується до бродячим сліпим музикантам.
Після бродяжництва зі сліпими та паломництва до чудотворної ікони озлоблення проходить: Петро дійсно вилікувався, але не від фізичної недуги, а від недуги душевного. На зміну злобі приходить відчуття співчуття до людей, бажання їм допомогти. Сліпий знаходить сили в музиці.
Через музику він може впливати на людей, розповідати їм те головне про життя, що так важко зрозумів він сам.
Не менш важливу роль у житті Петра зіграла його подруга Евеліна. Вона була світлою плямою, тієї самої надією, яка допомогла Петру подолати своє горе і знайти щастя. З дитинства вони були разом, суспільство і дбайливе увагу дівчинки допомагало і підтримувало сліпого. Їх дружба багато дала і Евеліні; як і Петро, вона майже не мала уявлення про життя за межами садиби. Зустріч з братами Ставрученко була і для неї зустріччю з незнайомим і великим світом, який був готовий прийняти її.
Молоді люди намагаються захопити мріями та сподіваннями, мрії оп’яняють її, але в тому житті немає місця Петру. Вона розуміє страждання і сумніви Петра і здійснює "тихий подвиг любові": Вона перша говорить про своє почуття Петру. Заради нього вона відразу і назавжди закриває перед собою шлях, так заманливо змальований студентами. І письменник зміг нас переконати, що це була не жертва, а прояв щирої і дуже самовідданої любові.
Я вважаю, що Петруся знайшов своє щастя, він подолав перешкоди, труднощі, що зустрічалися на його шляху. Він поборов ту злобу, той егоїзм, з яким, як він вважав, живуть усі слепорождённие. Сліпий музикант виконав нелегкий шлях до щастя.
Але це і є життя, це і є щастя. Потрібно жити, незважаючи ні на що, долаючи труднощі, йти до наміченої мети. Адже життя полягає в постійному прагненні, досягненні і новому прагненні.
Потрібно перемагати темні сторони свого життя, тому "доводиться налягати на весла" і йти до світла, сонця, щастя!
