Да, справедливо, ведь он расставил приоритеты в пользу личных интересов, которые стали поводом войны. Он поступился интересам государства, населения. Это как минимум не профессионально.
Боспорское царство, Боспор -- античное рабовладельческое
государство в Северном Причерноморье на Боспоре Киммерийском (Керченском
проливе). Столица -- Пантикапей. Образовалось около 480 до н. э. в
результате объединения греческих городов на Керченском и Таманском
полуостровах. Позднее расширено вдоль восточного берега Меотиды
(Меотидского болота, Меотидского озера, совр. Азовского моря) до устья
Танаиса (Дона). С конца II века до н. э. в составе Понтийского царства,
затем вассал Рима. Уничтожено гуннами.
1812 начало
войны понятия
Наполеон развёлся с Жозефиной, чтобы дать жизнь законному наследнику своего трона, впоследствии именно её внук<span> стал императором Франции. Потомки Жозефины царствуют в </span>Бельгии<span>, </span>Дании<span>, </span>Швеции<span>, </span>Норвегии<span> и </span>Люксембурге. Потомки Наполеона не царствуют нигде<span>. Единственный законный сын Наполеона, также </span>Наполеон<span>, умер молодым, не оставив детей. Из внебрачных отпрысков Бонапарта «Словарь Наполеона» упоминает только двоих — </span>Александра Колонна-Валевского<span> и </span>Шарля Леона, но есть свидетельства и о других. Род Колонна-Валевских продолжается по сей день<span>.
</span><span>пара, що стала історичним прикладом всепоглинаючої пристрасті, непідвладною ні часу, ні розлуки, ні соціальних потрясінь. У вищому світі, при дворі або серед представників аристократії не так часто зустрічаються приклади самовідданої любові. Почуття людей перевіряються на міцність громадською думкою, яке не буває об`єктивним і в більшості випадків засуджує закоханих. Імператор Наполеон і імператриця Жозефіна знаходилися на самому верху суспільної ієрархії, і все ж їх любов була чиста і не підпорядковувалася умовностей. Її не змогли зруйнувати ні ненависть родичів, ні війни, ні смерть.</span>
Повість “Захар Беркут” – твір про героїчне минуле українського Народу (І. Франко)
Іван Франко у повісті “Захар Беркут” звертається до сивої давнини. Він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування.
“Захар Беркут” – героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван Франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. Подібний епізод про знищення монгольської навали і про допомогу сил природи згадується у переказі, записаному від Миколи Гасинця із Закарпаття та в передмові до поеми “Собутка” польського поета С. Гощинського. У цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаємодопомозі. Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон.
В образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. Це й Мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу Тухольщини мужній лицар Максим, який з гордістю говорив: “Се наша Тухольщина, наш рай”. До останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. Палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. Та найбільше я захоплений Захаром Беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. Цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.