1) Отношения с югом (Крымом).
Отношения с югом были очень напряжёнными и проблематичным, несли характер постоянного противостояния. Крымские войска совершали беспрерывные набеги на русское государство в 1558-1573 годах. Иван 4 посылал в Крым малочисленные войска, но, к сожалению, им не удалось одолеть татар.
2) Отношения с Западом (Ливонская война).
Отношения с Западом так же были не самыми добродушными. Пример сего явления: Ливонская война. Иван 4 решил напасть на Ливонию в 1558 году, так как понял, что очень хорошо ведёт внешнюю политику и считал, что и в этот раз все пойдёт хорошо. Но не тут-то было. Россия проиграла в 1583 году, что привело к полному упадку страны.
3) Отношения с Востоком (Казанское и Астраханское ханство, проникновение в Сибирь).
Так как Золотая Орда распалась, то образовались Казанское и Астраханское ханства, которые все время старались напасть на Россию. Поэтому Иван 4 принял решение завоевать их, что ему, конечно, и удалось сделать.
После завоевания Казани и Астрахани, перед Россией открылась Сибирь, которую в 1581 году покорил Ермак, заставив местные населения платить оброк мехом.
Міжнародні
відносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростанням
суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу.
Повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. Формулюючи свої інтереси,
правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх як
народні сподівання. Збройні сутички й локальні війни відбувалися майже
безперервно. Усе більш небезпечними ставали конфлікти між великими
державами через гегемонію в Європі, а також переділ колоній і сфер
впливу. Вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до Першої світової
війни.
Створення Троїстого блоку
Головною
проблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні були
пошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в Європі. У
першій половині ХIХ століття європейська політика зводилася до створення
коаліцій, що врівноважували міць Франції. Із цією метою, наприклад, у
1815 р., після розгрому Наполеона, Австрія, Великобританія, Пруссія і
Росія спробували забезпечити стабільність шляхом створення
континентальної системи безпеки — Священного союзу. Але до середини ХIХ
століття цей союз розпався через суперечності між його засновниками.
<span>В
останній третині ХIХ століття міжнародна нестабільність посилилася.
Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала свою
могутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію на
європейському континенті. Надалі зовнішня політика німецького уряду була
спрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. Щоб
позбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецький
канцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів
— Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуже
надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта
(від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого
співробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі не
було сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активності
Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про
військове співробітництво.</span>
<span>З
метою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзів
необхідно було врегулювати відносини з партнером Франції —
Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорів
за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер
впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість
співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російська
угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що
увійшов в історію як Антанта.</span>
<span>Отже,
перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточно
розкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.</span>
<span>По историческим источникам известно, что Коминтерн формально был распущен ещё во время самого разгара войны. Но после победы на смену ему пришёл Коминформ. Именно через него осуществлялось все руководство зарубежных компартий. И интересным фактом остается то, что такие партии в странах западного блока продолжали подчиняться партии КПСС. Генеральный секретарь КПСС Иосиф Сталин возлагал большие надежды на победу в мире, но не с опорой на эти партии. Но особенного контроля не было над этой ситуацией. Но партии стран социалистического блока находились в полном подчинении у партии КПСС. И на деле они почти объединялись в одну единую партию. И получилось, что именно через эти партии Москва,ее руководство по факту и управляла </span>своими различными союзниками. Зарубежные компартии сталь проявлять больше самостоятельности, они перестали воспринимать все исходящее из Москвы как истину "в последней инстанции". Например, компартия Франции, Югославии и. др. С другой стороны, руководство КПСС усилило контроль над компартиями "стран народной демократии" . Отсюда - события в Венгрии, Чехословакии, еще ранее в ГДР.
Князь Владимир Мономах стал единственным правителем в русской истории, кто добровольно отказывался от большой власти. На свет он появился в одна тысяча пятьдесят втором году. Жизненным принципом его было сохранение чести предков. И время его правления стало лучшим для Киевской Руси. Деятельность Владимира Мономаха имела огромное значение для Руси, и найти в истории нечто подобное очень сложно. Он старается делать как лучше, проливать меньше крови собратьев и сохранить жизни христиан. Защищает свою землю и в то же время готов на заключение договоров, если это становится возможным.<span>Мономах был первым, кто в конце одиннадцатого столетия и начале двенадцатого перешел к иной тактике ведения боя – наступления на степь. И в этом была принципиальная разница между прежними сражениями и противоборствами, которые продемонстрировал Владимир: идти в степь, по кочевьям, брать с боем города и становища кочевников, где и добивать их на месте. Именно эта новая стратегия и есть характеристика Владимира Мономаха, которая показывает его огромный полководческий дар. Он, будучи всего-то князем Переяславским, собрал под свои знамена дружины со всей Руси. Его авторитет в этот решающий момент был куда выше, чем у самого киевского правителя. Противники сошлись двадцать седьмого марта одна тысяча сто одиннадцатого года на реке Сольнице, притоке Дона</span>
