Этого я точно не знаю...
Но думаю вот это пригодиться)
Андрей Юрьевич Боголюбский (род. ок. 1111 года — ум. 29 июня 1174) — князь Вышгородский (1149, 1155), Дорогобужский (1150—1151), Рязанский (1153), великий князь Владимирский (1157—1174). Сын Юрия Владимировича (Долгорукого) и половецкой княжны, дочери хана Аепы (Осеневича) и внучки хана Осеня (Асиня). Святой Русской Православной Церкви; память: 4 (17) июля и в Соборах Владимирских и Волынских святых.
В правление Андрея Боголюбского Владимиро-Суздальское княжество достигло значительного могущества и было сильнейшим на Руси, а впоследствии оно стало ядром современного Российского государства.
Вся проблема в том, что в Советское время существовала мощная идеологическая система, направленная на преувеличение роли Красной армии над белогвардейским движением, победы "красных" над "белыми". Белые- это противники Советской власти, поэтому,какие могут у них быть великие подвиги и мужество?( тем более они проиграли Гражданскую войну). Так в советской историографии и не могло быть другого мнения.
Второе ополчение в 1612 году под руководством Минина и Пожарского в кровопролитных боях освободило Москву.
Галичина , Буковина та Закарпаття наприкінці XVIII - початку XIX ст. були найвідсталішими австрійськими провінціями. Кріпосництво заважало розвитку промисловості і сільського господарства. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті та Східній Галичині. На Буковині ж переважала маса селян-власників (до 30%).
Входячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, в свою чергу, були багатонаціональними. Поряд з представниками корінної нації - українцями, тут в різний час оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів і т. д. Але українці переважали: на кінець XVIII ст. їх було 2,2 млн з 3,5 млн загального населення.
Хоча ці українські території існували окремим життям, і їхня доля мала багато спільного: українське населення зазнавало постійного соціального та національно-релігійного гноблення: у Східній Галичині-з боку польської шляхти, на Буковині - румунських бояр, в Закарпатті - угорських панів. Австрійські влади проводили політику онімечуванням українців, польські пани намагалися ополячити українське населення Східної Галичини, румунські бояри прагнули румынизовать українську Буковину, а угорці - вели політику мадяризації на Закарпатті. Усі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову і українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.