Серед багатьох моїх подруг найближчою я вважаю Ілону. Вона моя однокласниця. Але ми зустрічаємося з нею не тільки в школі. Адже ми з Ілоною дружимо вже багато років! Ми часто відвідуємо басейн, ходимо гуляти та займатись на спортивному майданчику. Не рідко ми ходимо в гості одна до одної, дивимося кіно або переглядаємо цікаві сторінки в Інтернеті. Навіть, якщо ми порізно сидимо по домівках, ми з Ілоною часто розмовляємо по телефону. Ми пересилаємо одна одній кумедні малюнки або записи улюблених пісень.Моя найкраща подруга на півроку старша від мене. Вона висока,струнка дівчина, її довге волосся має темно-русявий колір, а очі — голубий. З нею ніколи не буває сумно. Ілонка повна нових ідей та інколи вигадує нові заняття та розваги для нас обох.Також моя подруга належить до таких рідкісних людей, які ніколи не похнюплюють носа. Вона весела та бадьора у будь-який ситуації. І своїм друзям Віка теж не дасть сидіти сумними та похмурими. Якщо у неї чи в мене з'являється якась проблема, Ілона відразу допоможе вирішити її. Найчастіше це вдається напрочуд швидко, а все тому, що вона не втрачає спокою. <span>Я дуже поважаю свою найкращу подругу за всі гарні риси її характеру. І теж намагаюся бути для неї доброю подружкою.</span>
1)Нас кличе у мандри дорога, нам грає чарівна струна
2) Попрощалось сонце з чорною землею, виступає місяць з сестрою зорею
3) Сонце зійшло; Стоїть Остап серед поля, дає сльозам волю.
Мова – це не тільки засіб порозуміння між людьми. У мові нація загодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? Визначення рідної мови є у Д.Розенталя і М.Теленкової "Язык, усваиваемый ребёнком в раннем детстве путём подражания окружающим его взрослым". Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному середовищі? На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини. То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду? Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини: "... вчені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною йде як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє".