Книжні пам'ятки. Літописання. Як вам уже відомо, книжна культура Русі формувалася за візантійськими та болгарськими зразками. Розквіт власної літератури припадає на період другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст.
До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби.
Найдавнішою книгою Русі, що збереглася, є Остромирове Євангеліє, створене в 1056— 1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. Ця пам’ятка має величезне мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.
Своєрідною енциклопедією різних знань цієї доби були «Ізборники» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови. В «Ізборнику» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який автор закликає розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов та всепрощення. «Ізборник» 1073 р. має і велике мистецьке значення.
Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою Русі.
Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку ХІІІ ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монастиря, живописця Алімпія і взагалі життя Києва тієї доби.
Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі. Літописи Русі становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони створювалися рідною мовою, що робило їх популярними. Їх читали й переписували