Найбільша цінність держави, її сила – це народ, а народ – це і є сила. Згуртований народ – це непробивна, нездоланна міць. А єдність всіх людей в боротьбі за праве діло – це ще більше могуття, яке не можливо здолати.
Саме згуртовану боротьбу за добро, мир і спокій простого народу можна спостерігати в історичній повісті Івана Франка «Захар Беркут». Там розповідається про мешканців села Тухля, які згуртовано та відважно відбивали набіги монголо-татар, котрі нападали несподівано і жорстоко, руйнували помешкання, знущалися з людей, залишали після себе страшну розруху. Люди не могли протистояти цим набігам самостійно, тому вони об’єдналися. Порадившись, оцінювали ситуацію, могли розрахувати свої сили таким чином, щоб дати відсіч нападникам. Тут ми бачимо як тухольці злагоджено виконують накази мудрих сільських старійшин. Також вартий уваги епізод, коли люди перегороджували річку, гуртом носили мул, гілля, валили дерева, працювали усі – від малого до старого. Цей твір Івана Франка має історичне підгрунтя. Автор доводить, що сила народу в його єдності. Недарма ж в нас говорять, що гуртом і батька легше бити. Навіть у найскрутніших ситуаціях, таких, які описані в творі «Захар Беркут», коли людям загрожує цілковита руйнація та навіть смерть, єдність людей може їх врятувати.
Особливо актуальним цей твір є сьогодні, в час, коли довкола нас відбуваються події, несумісні з поняттям незалежності та свободи. Саме в цей складний для нашої держави період, варто бути як ніколи згуртованими та єдиними в своїх намірах та єдиній меті.
Вагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав "славу козацьку", як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.
<span>Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми "Іван Підкова" Тараса Шевченка. </span>
1) Сон клена
2) Теплий і лагідний гість
3)Прохання Вітера
4)Наближення весни
5)Зазеленілі бруньки
6)Весна красуня
Мелодія осені — це коли ми пильнуємо як усе живє годується до глибокого сну. Листя опадае на землю і чикаеть як ковдра снігу накриє її. Білочки висушують гриби та ягоди, а медведь готує свою барлогу. Пташки литять на теплі краї, а лисиця і вовк видрощують мохнаті шубки.
Шелест листя і топіт копит оленя, нашоптування вітру творять гармонічний ритм який супроводжуе останні теплі дні зміняючи на сурову, холодну зиму.
Дні становляться короткими, а ночі довгими. Одєжа дерев і кущів становиться вогненно червоними, оранжевими або жовтими які нагадують на вогонь літа і теплих похідов та ігр на річці.
Літо та зима боряться за своє місто перетворюваясь на осінь. Вона дивиться своїми червоними очами на природу і змінює її фарби. І коли зима і тьма перемагає то зима володіє над життям цього світу.
<span>Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люди добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…»</span>