П'єса норвезького письменника-драматурга Генріка Ібсєна «Ляльковий дім», можна сказати, є самою відомою із його,творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсєна.Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче допомогти хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою «лялечку»?Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою-донечкою.для тата, тепер вона лялечка-дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути «лялькою», «соловейком», вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і «лялечка» має зайняти своє звичайне місце.<span>Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на Сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з «лялькових», а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.</span>
Вы когда-нибудь задумывались над тем, какова наша речь? Нет? Напрасно, а ведь это довольно интересная тема для размышлений. Речь человека - главный критерий его образованности. Если человек говорит не очень грамотно, то можно сделать вывод, что его словарный запас скудный и требует доработки. Людям приятнее общаться с начитанными личностями, речь которых лаконична и гамотна. При длительном общении с человеком можно судить, насколько он развит духовно. Желательно не использовать в своей речи ненормативную лексику, поскольку она произведет негативное впечатление на собеседника. Речь человека - это зеркало его внутреннего мира. Если человек духовно развит, то и речь у него будет соответствующая. Таким образом, друзья, разговаривайте грамотно!
Достоинством человека являются его внутренние ценности в жизни. Каждому индивиду присущи какие-то свои ценности и взгляды на происходящее, но существуют и общие, утвержденные годами, приоритеты. Это честь семьи, доброта к детям, уважение к сединам пожилых людей, стремление к самосовершенствованию. И неважно какие трудности приходится пережить за всю свою долгую жизнь и сколько раз нужно будет сделать трудный выбор, главное, это не потерять своего достоинства и смысла внутреннего мира. Это очень тяжело, но чувство удовлетворенности и гордости за себя невозможно заменить ничем.
Довольно часто люди ради материальных благ принимают недостойные решения, тем самым ощущая внутреннюю пустоту и унижение, хотя поставленная цель была и выполнена. В таком случае, чтобы не страдать от угрызений совести, следует прислушиваться к своим личностным убеждениям и не поддаваться манипулированию со стороны других людей. Нужно воспитывать силу характера. Конечно, не всегда получается сохранить чувство личного достоинства. Это можно наблюдать на примерах войн, репрессий и других неординарных ситуациях. Но не все люди теряют свой внутренний стержень даже в плохие времена. И можно наблюдать таких героев как в истории, так и в современном мире. Ведь они взваливают на себя весь груз достоинства. Да, именно груз. Потому что в истории есть случаи и с летальным исходом людей, которые отстаивали свою жизненную позицию, не подчиняясь атакам со стороны агрессоров. Они являются примером для подражания.
Тяжелые жизненные ситуации имеют место в жизни каждого человека. Сломаться, плыть по течению или с гордостью выйти из сложившегося обстоятельства – выбор самого человека. Он будет непрост, но в моменты неуверенности необходимо подумать о том, что внутренний стержень и чувство личного достоинства не смогут сломать временные проблемы. Ведь их можно решить, пусть и путем огромных усилий, зато характер и духовная сила только от этого окрепнут. Всем нужно пытаться жить достойно. Воспитывать в себе своего личного героя.
