На
сторінках роману „Айвенго” триває вічна боротьба добра і зла, справедливості й
підступності. Людському і суспільному злу В. Скотт протиставляє вічні цінності.
Письменник з великою майстерністю викриває вади й недоліки людей, але при цьому
він завжди залишається об’єктивним, помічаючи в людині як добре, так і погане.
Айвенго
— ідеальний лицар. Пряме і переносне значення слова лицар збігаються, коли
йдеться про нього. Створюючи образ Айвенго, Вальтер Скотт нагадує своїм
співвітчизникам про поняття, найважливіші для благородної людини: чесність,
справедливість, любов до вітчизни, вірність прекрасній дамі. В образі Айвенго
втілено ті риси, які письменник хотів би бачити і у сучасних йому
аристократах.
Зовсім
інший Бріан де Буагільбер. З’являється як сувора, тверда людина. Видно його
відношення до церкви, його віра. Незважаючи на свій титул священної особи він
досить вульгарно говорить про саксонську принцесу Ровену, зовсім не як духовна
особа. І ми бачимо його не як позитивного персонажа. Гордий та самовпевнений,
він терпить нищівний удар по самолюбству. Далі він, можливо з причини втрати
авторитету, вдаряється в усі тяжкі. Він бере в полон Ревекку і просто губить
голову. Він закохується в Ревеку, видна його внутрішня боротьба. Він готовий
відмовитися від свого титулу, імені, він готовий кинути себе, знеславити заради
своєї пристрасті. В його душі йде запекла боротьба. Ось коли перед нами постає
він справжній! Пристрасна натура, сильний дух... Але його душа вже знівечена
постійною жорстокістю і насильством.
Айвенго
і Бріан де Буагільбер – сміливі воїни, але у творі вони протиставлені один
<span>одному. Вони суперники й вороги, які уособлюють дві різні моральні позиції.</span>
Драма лирика лироэпика эпос
Басня это поучительный рассказ в котором присутствует метафора а также есть мораль
В повести Карамзина «Бедная Лиза» рассказывается о любви молодого дворянина
Эраста и крестьянки Лизы. Лиза живёт вместе с матерью в окрестностях Москвы. Девушка продаёт цветы и здесь знакомится с Эрастом. Эраст – это человек-«с изрядным разумом и добрым сердцем, добрым от природы, но слабым и ветреным» . Его любовь к Лизе оказалась не прочной. Эраст проигрывается в карты. Стремясь поправить дела, он собирается жениться на богатой вдове, поэтому оставляет Лизу. Потрясённая изменой Эраста, Лиза в отчаянье бросается в пруд и тонет. Этот трагический конец во многом предопределён сословным неравенством героев. Эраст – дворянин. Лиза – крестьянка. Их брак невозможен. Но умение любить и быть счастливой не всегда совпадают. В повести автор ценит не знатность и богатство, а душевные качества, способность к глубокому чувству.
Карамзин был великим гуманистом, человеком с тонкой душой. Он отрицал крепостное право, не признавая за людьми власти распоряжаться жизнью других людей. Хотя героиня повести не крепостная девушка, а свободная крестьянка, тем не менее, сословная стена между ней и её возлюбленным не преодолима. Даже любовь Лизы не смогла разрушить этого барьера.
<span> Читая повесть, я полностью на стороне Лизы, переживаю восторг любви и скорблю по поводу гибели девушки. Обратившись к высокой теме неразделённой любви, Карамзин понимал и чувствовал, что драму человеческих чувств не возможно объяснить только социальными причинами. Образ Эраста в этом смысле очень интересен, характер его противоречив; обладает нежной поэтичной натурой, красив, за что Лиза и полюбила его. В то же время Эраст эгоистичен, слабоволен, способен на обман; с холодной жестокостью он выводит Лизу из своего дома, но, узнав о её смерти, он не мог утешиться и почитал себя убийцею. Автор подчёркивает, что никакое сословное превосходство не освобождает человека от ответственности за свои поступки.</span>
