Основной целью внешней политики СССР было укрепление своего политического положения на международной арене и расширение экономических связей. Этих целей СССР достигло к середине 1930-х годов
СССР увеличило экспорт своих товаров, снизив до минимума их цену. Внешнеторговая политика СССР вызвала в 1930-х годах резкий протест во многих странах которые обвиняли Советский союз в вывозе на мировой рынок товаров по цене ниже их стоимости Эта политика обеспечивалась массовым применением принудительного труда в СССР и именно она привела к экономическому кризису на Западе. В июле 1930 США стали инициатором блокады СССР
они запретили ввоз советских товаров В феврале 1930 римский папа ПийXI объявил крестовый поход против СССР В Западной Европе и США в феврале-марте 1930 состоялись митинг против преследования религии и христиан в СССР
НАДЕЮСЬ ЧТО ПРАВИЛЬНО ОТВЕТИЛА
Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.
Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. Та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств Східної Галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. Дрібні підприємства переважали також на Буковині та в Закарпатті. Провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.
Названі вище галузі виробництва у Галичині стимулювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. Згодом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості.
Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.
Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа картина спостерігалася і в Закарпатті.
Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси заліси й пасовиська, пропінацію. Економічний тягар значно посилювали також прямі та непрямі податки, різноманітні повинності. Погіршували непросту ситуацію й корчми, що стали неодмінним атрибутом західноукраїнських сіл.
Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. У Східній Галичині й Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ. Селяни використовували такі форми боротьби: відмову працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали.
Важким було становище робітників. Тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, умови праці та життя залежали від підприємців. Хоч у 1885 р. австро-угорський уряд видав закон про обмеження робочого дня 11 год. насправді він тривав Значно довше. Зарплата західноукраїнських робітників була найнижчою в імперії. До того ж жіночу та дитячу працю, яку Досить широко використовували у промисловості краю, оплачували наполовину менше за чоловічу.
Изгнание евреев, мавров и морисков, составлявших более 3 миллионов населения, и притом самого образованного, трудолюбивого и богатого, повлекло за собою неисчислимые потери для испанского земледелия, промышленности и торговли,
http://morecountry.ru/pochemu-izgnanie-mavrov-i-evreev-iz-ispanii-obernulos-bedoj-dlya-strany.html
подробнее
В 1492м году, 31 марта, испанский король Фернандо и королева Изабелла издали указ, согласно которому все евреи, не желавшие принять христианство, обязаны были в короткий срок покинуть страну (сперва до конца июля того же года, затем продлили до конца августа). Реальной причиной была не только их религиозная принадлежность, но и концентрация в их руках огромного капитала, недвижимости, а следовательно, и власти. При этом евреям не разрешалось вывозить из страны золото, драгоценности, времени на продажу было очень мало. Кроме того, была огромная конкуренция между самими евреями, вследствие того, что все стремились в краткий срок все продать. Некоторым удавалось осуществить перевод за границу посредством банков. Среди евреев, которые не пожелали уезжать, были и такие, которые якобы принимали христианство, но на деле продолжали исповедовать иудаизм. Их преследовала инквизиция, несмотря на скрытность обрядов, их все же было нетрудно вычислить - наказывали штрафами, заключением под стражу, а также сожжением на костре. В результате страна в начале этого процесса лишилась огромного количества действительно талантливых людей, коммерсантов, банкиров, ремесленников. Основное количество еврейских беженцев впоследствии оказалось в странах Северной Европы (в том числе Германии), а также в Османской империи.