На піщаному березі - чол. рід, однина, місцевий відмінок
з ясного неба - середній рід, однина, місцевий відмінок
Птах на дереві.
Футбол з м'ячем.
Вишивка на рушнику.
Піднявся в небо.
Голова на плечах.
1) купається [ к у п а й е ц:а] , малюється [ м а л' у й е ц: а]
2) під'їзд [ п' і д й і з д ] , під'язиковий [ п' і д й а з и к о в и й ] ( у транскрипції [ п' і д й а з и к о в и й ] звук и, який стоїть після з наближується до е. Не знаю, як це тут позначити).
3) підрядне [ п' і д р' а д н е ] , ряд [ р' а д]
Українці завжди були дуже гостинними. Навіть якщо в хаті не було багато смачної їжі, гостя завжди намагалися гарно пригостити, а якщо вже було запізно, залишали переночувати. Взагалі, гостю пропонувалося все найкраще, що було в домі. І так було завжди, бо так повелося з давніх давен. А чи змінилося відношення до гостей тепер, у двадцять першому сторіччі?
Як на мене, не дуже. Звісно, я можу судити тільки з власного досвіду та по расказам друзів та знайомих, але все ж таки я можу стверджувати, що українці як були гостинною нацією, так нею і залишилися. Інша справа, що тепер заздалегідь дзвонять перед тим, як прийти у гості, бо людей може не бути вдома. Попередити про свій видит - це питання етикету, і таке правило аж ніяк не робить людей менш гостинними.
Як і раніше, нинішнє покоління українців любить як ходити у гості, так і приймати гостей. Як і раніше, ми намагаємося зробити так, щоб гість почував себе як удома. Як і раніше, добре пригостити та розважити гостя - обов'язково. Як і раніше, господарі потурбуються про те, щоб гість добрався додому без перешкод або взагалі переночував у них та поїхав додому вранці. Тому я вважаю, що гостинність як була, так і залишається характерною рисою нашого українського народу.
Ответ:
За рідною землею і в небі скучно.
Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.
З гори не треба пхати - само піде.
Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.
Поле має вуха, а ліс очі.
Як листя жовтіє, то поле смутніє.
Зимове сонце, як удовине серце.
Объяснение:
