Жила була хмаринка, яка виросла у дуже красивій країні. Одного дня вона побачила іншу хмару, що була набагато більша за неї. Велика заздрість спіткала нашу хмаринку. Вона вирішила, що більше ніколи не віддасть ані краплинки своєї води, не народить навіть малесенького дощика, та виросте великою та міцною, найбільшою хмаринкою у світі. Та й насправді, почала хмаринка зростати, але у її красивій та зеленій країні почалася посуха. Спочатку висохли річки, потім рослини, тварини, люди, і згодом колись квітуча країна перетворилася на пустелю. Хмаринку це не турбувало, але вона не розуміла, що знаходячись над пустелею, нема звідки взяти нову воду, щоб зростати й надалі. Так, помалу, хмаринка почала втрачати розмір і не могла зробити нічого, щоб це зупинити.
Згодом вона збагнула свою помилку.ЇЇ жадібність та егоїзм були причиною того, що вона майже зникла. Але перед остаточним випаровуванням почав дути легкий вітерець. Хмара був настільки малою, і важила так мало, що вітер підняв її та уніс далеко-далеко, у далеку прекрасну країну, де вона знову стала такою, якою була колись.
<span>Вивчивши цього уроку, наша хмаринка залишалася малою і чемною, але вона також стала надзвичайно щедрою. Вона так відчайдушно частувала навколишніх дощиком, що її нова країна стала ще зеленішою, а хмаринка дарувала у</span>сім людям найкрасивішу веселку у світі.
Кожна людина свідомо обирає собі характер поведінки, яка складається з різних вчинків та вимог. Якщо вони справедливі і відверті по відношенню до себе і оточуючих людей, виникає взаємоповага.
З давніх часів засуджувалися заздрість, боягузтво, лицемірство, жадібність і славилися сміливість, чесність, скромність та доброта. Якщо людина дотримується загальноприйнятих норм поведінки, це значить, що її внутрішній світ перебуває у гармонії із зовнішнім.
Людина, яка себе поважає, не відповість грубістю на грубість, не допустить хамства у свій адрес. Тобто людина, яка себе шанує, є культурною людиною, є особистістю. Такі люди дуже відповідальні і вимогливі до себе. Не переставай поважати себе!
Біль українського народу ясно передано у віршах видатних поетів України.
З "світ ловив мене та не спіймав".<span>Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. За щастя він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі сіті заради великого багатства і панства, заради "лакомства нещасного" Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: "Світ ловив мене, та не спіймав".</span>