О мне или о тебе я непонимаю если обо мне нет
Мифы большинства народов — это мифы прежде всего о богах. Мифы Древней Греции — исключение: в большей и лучшей части их рассказывается не о богах, а о героях. Герои — это сыновья, внуки и правнуки богов от смертных женщин; они совершали подвиги, очищали землю от чудовищ, наказывали злодеев и тешили свою силу в междоусобных войнах. Когда Земле стало от них тяжело, боги сделали так, чтобы они сами перебили друг друга в самой великой войне — Троянской: «...и у стен Илиона / Племя героев погибло — свершилася Зевсова воля».
«Илион», «Троя» — два названия одного и того же могучего города в Малой Азии, возле берега Дарданелл. По первому из этих имён великая греческая поэма о Троянской войне называется «Илиада». До неё в народе существовали только короткие устные песни о подвигах героев вроде былин или баллад. Большую поэму из них сложил легендарный слепой певец Гомер, и сложил очень искусно: выбрал только один эпизод из долгой войны и развернул его так, что в нем отразился весь героический век. Этот эпизод — «гнев Ахилла», величайшего из последнего поколения греческих героев.
https://briefly.ru/gomer/iliada/ продолжение тут обращайся)
Я думаю так,ты делаешь что-то, но сам толку не получаешь, но это не точно
Нужно проявлять смекалку и небояться работы и трудностей и не быть жадным.
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові допомогти підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н