Роман-балада «Дім на горі» складається з двох частин. У першій («Дім на горі. Повість-преамбула») розповідається про життя чотирьох поколінь, які живуть у домі на горі з 1911 по 1963 рр., але в долі кожного чомусь уперто простежується низка загадкових і дивовижних послідовностей. Друга частина роману, що має назву «Голос трави», складається з 13 новел. Отож у романі два сюжетні стрижні: дім, з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога, яка постійно його вабить. У творі відчувається барокове поєднання високого (духовного) й низького (буденного): дім на горі — це фортеця нашої духовності, а підніжжя гори — це поле боротьби добра й зла, світла й темряви. Багато епізодів нагадують притчі, мають символічне значення, наприклад, самотності, роздвоєння людини, блудного сина, дороги і т. ін. Певно, працюючи над обома частинами роману, Валерій Шевчук не задумувався над тим, що підсвідомо втілював у ньому специфічне барокове світосприйняття, що відбилося вже на самій композиції твору. Уявімо зразки барокової архітектури в Києві: Андріївська церква, Маріїнський палац, брама Заборовського у Софійському соборі, церкви Києво-Печерської лаври, Видубицький монастир... Краса, чарівність, розкіш, незбагненна велич цих споруд водночас спонукає до високих роздумів над чимось важливішим, аніж повсякденні проблеми і звичайна життєва метушня. «Дім на горі» асоціюється з подібними бароковими спорудами. Друга частина — «Голос трави» — ніби основа цієї споруди, своєрідне підніжжя. Тринадцять оповідань в алегоричній, замаскованій формі розповідають про реальне життя. Фольклорно-міфологічна їх основа виконує роль не екзотичного тла: міфи, легенди, перекази були невід’ємною частиною світовідчуття наших предків, привносили в нього своєрідну духовну корекцію. Тому так тісно переплетено тут реальні картини з фантастичними, умовними, ірреальними. Кожне оповідання — своєрідна притча, морально-етичний постулат, до якого варто прислухатися, щоби вижити в такому світі. Про перемогу тут не йдеться. У структурі твору відбувається складне «переломлення» елементів і форм синкретичного мислення. Через баладу, яка, як й інші жанрові різновиди пісенної епіки, «за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі», роман взаємодіє з міфом, іноді ж ця взаємодія не опосередковується ніякими проміжними ланками.
1.Збиралося на дощ, і люди поспішали згорнути сіно. 2. І красується в полі жито,і лунає дитячий сміх. 3. Схилились вишні в розпачі німім в ронять цвіт весільний у калюжу.4. Гроза минула, і пахучі квіти усі в краплинках. 5. Потягли ген осіннього воза вересні натруджені дні,їх, бува, обпікає морозом,вони йдуть по колючій стерні.
Кто ваши родители?* Недавно ко мне в гости пришли две маленькие девочки. Я спросил одну из них, Катю: – Кто твой папа? Катя ответила: – Мой папа инженер. Тогда я спросил другую девочку, ее подружку Олю: – А твой папа кто? Маленькая Оля, смущенно опустив глазки, ответила: – Мой папа… мой папа… тоже инженер, нет, он техник… Маленькая Катя, засмеявшись, сказала: – Она вам говорит неправду. Ее папа не техник. Ее папа парикмахер. Он стрижет и бреет людей. Я сказал: – Это очень полезное и важное дело – стричь людей. Если бы не было парикмахеров, люди ходили бы как дикобразы. Это не менее важная профессия, чем профессия инженера. Маленькая Катя ответила: – Да, но парикмахеры стригут инженеров – они их обслуживают. Я сказал: – А инженеры обслуживают парикмахеров – они им строят дома, дороги, изобретают машинки для стрижки волос и делают бритвы. Маленькая Оля сказала Кате: – Ага! И кроме того, мой папа очень хороший парикмахер. А твой папа – еще неизвестно какой инженер. Катя сказала: – Мой папа тоже очень хороший инженер. Я сказал: – Вот и хорошо. На этом вы и примиритесь. Плохих профессий не бывает. А бывают плохие и хорошие работники. А раз ваши папы очень хорошие работники, значит, все обстоит прекрасно. Две подружки попрощались со мной и, обнявшись, ушли. (М.Зощенко)