Это зависит от жанра драматического произведения, стилевых особенностей его, замысла постановки, от видения режиссером и художником будущего сценического образа спектакля.
жанры: трагедия, драма, комедия, водевиль, скетч, ревю и др.
Вдохновляет поэта чувствами , природа воспевается поэтами , как неотъемлимая часть . это восхищение красотой окружающего мира и любви к родному краю.
Знаю не сколько стихов Пушкина ."Еще дуют холодные ветры..." "Зимнее утро" "<span>Зимний вечер"</span>
В поэме М. Ю. Лермонтова «Песня про. . удалого купца Калашникова» мы встречаемся с двумя непохожими взглядами на жизнь, двумя совершенно разными людьми. Один из них — честный и достойный, удачливый купец и уважаемый соседями хозяин, работящий и верный муж Степан Парамонович Калашников. В его молодую красавицу жену Алену Дмитревну влюбился любимый царский опричник Кирибеевич. Это человек совсем иных принципов. Думая только о себе, он без всяких угрызений совести готов поломать чужую жизнь и счастье, разрушить семью и навлечь позор на голову своей любимой. Да и можно ли здесь говорить о возвышенном чувстве, если Кирибеевич, сумев подстеречь Алену Дмитревну вечером на улице, на глазах у всех болтливых соседей предлагает ей наряды и драгоценности в обмен на ее любовь? ! Однако наглость и вседозволенность не сходят с рук эгоистичному ухажеру. За честь и доброе имя жены и собственной семьи вступается сам Степан Калашников. Без раздумий готов он вызвать на смертный бой обидчика, заранее зная, что в случае победы навлечет на себя гнев самого царя. Однако ничто не может остановить храброго купца, стремящегося отстоять справедливость.
Услышав имя соперника и его обвинения, задрожал Кирибеевич, побледнел, но деваться-то уже некуда: раз вышел — нужно биться. И проиграл эту битву хвастливый опричник, пораженный могучим ударом Калашникова.
Еще раз доказал купец свою честность и порядочность, признавшись разгневанному смертью любимого бойца царю, что умышленно убил Кирибеевича, однако причины не стал объяснять. Этим благородным поступком он сохранил в тайне бесчестное поведение опричника и защитил от сплетен и недомолвок доброе имя своей жены. Однако решение царя было однозначным. Гордо и достойно взошел Калашников на плаху, оставшись в памяти знавших его людей примером чести, благородства и глубокой порядочности:
Пройдет старый человек — перекрестится, пройдет молодец — приосанится, пройдет девица — пригорюнится
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
http://ukrtvory.ru/koxannya-romeo-i-dzhulyetti.html