-Привіт, Олексо!
-Привіт, Іванко!
- Радий тебе зустріти!
-Я теж, давно не бачились.
-О, так майже всі літні канікули.
-Що ж, розповідай, як пройшло літо?
-Дуже цікаво. Їздив на море і в літній табір. А ти?
-Я майже все літо провела в бабусі. Відпочивала на річці, а також їздила на екскурсію до Київа.
-О-о, я б теж не відмовився від такої екскурсії.
-Треба наступним літом щось організувати і поїхати разом.
-Обов'язково.
-А зараз, відпочивши, можна й повчитись. Чи не так?
-Це правда, хоча шкода, що канікули так швидко промайнули.
Я дуже люблю навчатися в школі. І мені подобаються усі уроки. Але є в мене декілька найулюбленіших. Наприклад математика. Це самий цікавий урок. На кожному занятті ти пізнаеш багато нового. Щє мені подобається фізична культура. Я люблю бігати , стрибати.Ось чому я люблю школу
Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю.Ця приказка — дуже давнього походження. Відома така притча:
«Конфуцій милувався в Люйляне водоспадом; струменя спадають з висоти в три тисячі ше-ній, піна вирує на сорок. Його не можуть подолати ні каймани, ні риби, ні черепахи, морські або річкові. Помітивши там плавця, Конфуцій подумав, що той з горя шукає смерті, і відправив своїх учнів вниз, щоб його витягнути. Але той через кілька сот кроків вийшов з води з розпущеним волоссям, заспівав, і став прогулюватися біля дамби.
Конфуцій пішов за ним і йому сказав:
– Я прийняв тебе за душу утопленика, але придивився: ти — людина. Дозволь задати питання: володієш чи секретом, як ходити по воді?
– Ні, — відповів плавець. — У мене немає секрету. Від народження — це у мене звичка, при змужніння — характер, у зрілості — це доля. Разом з хвилею поринаю, разом з піною спливаю, іду за плином води, не нав'язуючи їй нічого від себе. От чому я й ходжу по воді.
– Що означає «від народження — це звичка, при змужніння — характер, у зрілості — доля?» — запитав Конфуцій.
– Я народився серед пагорбів і задоволений життям серед пагорбів — така звичка; ви-ріс на воді і задоволений життям на воді — такий характер; це відбувається саме по собі, і я не знаю чому — така доля».
Приказка попереджає: все, що ти робиш в житті — має значення для життя в цілому. Окремий вчинок може мати значення для формування звички, звичка — послужити основою для формування характеру, а характер — надати вирішальний вплив на життя, на долю людини в цілому.Крім того, приказка вказує на те, що все в житті взаємопов'язано: одне випливає з іншого, а інше з третього... Одним словом, життя — це ланцюг причин і наслідків. Єс-чи ти хочеш чогось досягти в житті, то повинен вибудувати цю ланцюг причин і наслідків
Так,у мене є найкращий друг.Ми із моїм другом познайомилися ,коли мама привела мене перший раз в садочок .він мені завжди допомагає в біді та в щасті. я важаю петрика справжнім другом,адже він ніколи мене не залешає в важких ситуаціях.
