хочете вiрте, хочете, нi, але вчора в три часи ночi iду я по лiсу .i тут мене ведмiдь попросив пограти на гiтарi, але ж менi ведмiдь на вухо наступив , так менi сказали в музичнiй школi.Тут менi ведмiдь сказав щоб я знайшов iди.I ось я згадав, що в мене е поклади в холодильнiку i ми з ведмiдем пiшли до мене додому. Прийшли, ведмiдь залiз в холодильник i почав iсти за обидвi щоки, аж шерсть намокла.Пiсля того , як вiн поiв, я його попросив пiти наколоти дрова, але вiн не захотiв, як говориться: " як iсть то упрiе, а як робить то замерзне".Тодi я думав, що вiн поiсть i пiде додому, але не все так бувае, як чоловiк гадае, вiн залишився спати в мене, та ще й на моему лiжку. Треба було лягати спати i я лiг, а ведмiдь був таким м"яким , але тут перериває мiй сон мама i будить мене до школи. Я з переляку пiдскочив i питаю де ведмiдь, а вона менi говорить , що не треба передавати кутi меду, що це був лише сон. Ось таке веселе утро було в мене вчора!
Святивечір – то подія для всіх. Вогникижовтіють у вікнах, димийдуть у небо, а селом ходять ватаги колядників.
Задовго до походу роблять звізду на довгому держалні, клеять її з кольорового паперу, щоб свічку можна було поставити всередині. Для посівання у кишенях є усяка пашниця. Засівають залежно від симпатій кому житом, кому вівсом, кому гречкою, а котромусь жмикрутові дістанеться, буває, ще й жменя гороху.
А от Романа таких жорстоких жартів ніколи собі не дозволяють. В хату його ступають схвильовано, як у маленький заповідник краси. З усіх хат ця найгарніша, у ній все аж цвіте!
Речі тут звичайні, але як вони виказують натуру господарів, їхне прагнення оздобити своє просте трудове життя! Скриня мальована, вся в яблуках з листям. Ці мальовки на скрині так і перегукуються з півнями на комині і з вишитим квітчастим рушником над Шевченком у шапці. На миснику вишикувались розмальовані глечики, вони взялись у
боки, мов парубки. Навіть старий ослін застелено тканим обрусом.
А з покутя на колядників позирає з-під рушника на дошці мальована Пречиста Матір з Немовлям, дивиться уважно й доброзичливо, ніби оцінює їхні старання та чемність. Той іконний погляд вони почувають й тоді, коли після найкращих зичень господарям топчуться біля порога і ждуть подарунків...
І ось колядники висипають з Романові хати. Душі їхні повняться чимось гарним, повняться, як ота паперова звізда світлом.
Ідуть од шахти шахтарі, А даль така широка та іскриста Там, де рум’яна стежка од зорі Біжить в село, що стало уже містом . Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар, і їй хотілося торкнутися до нього пальцями, щоб зняти з нього біль, але вона не наважувалася цього зробити, щоб не спричинити ще більшого болю. Така там була температура, і так мене парою проймало, і стільки крові з мене вийшло, що я відчув себе здоровшим (Ю. Яновський)). Тільки що Марія розпалила в печі й приставила горщики, у вікнах замиготіла чорна смушева шапка й блиснули чорні брови<span> (І. Нечуй-Левицький)).</span>
Ця адреса від моєї колишньої подруги, коли грала в дитинстві.
Скажи будь ласка, свій адрес і я прийду до тебе завтра.
А ти знаєш адресант Марії?Зараз згадаю і скажу свій адресат