<span>
Характеристика Печоріна приводиться в ході повісті, вона як би
відкриває завісу, дозволяючи проникнути у його внутрішній світ,
прихований від Максима Максимович. Тут доречно звернути стягнення на
різноманіття прийомів змалювання способу Печоріна: у повісті дається
коротка характеристика його Максимом Максимович, показується ставлення
до нього інших людей, розповідається про його діях і вчинках,
наводиться характеристика. Зрозуміти ставлення автора до героя
допомагає і пейзаж.
Весь час наше уявлення поглиблюється: від зовнішніх
вражень про Печоріна ми переходимо до розуміння його вчинків і відносин
з людьми і, нарешті, проникаємо в його внутрішній світ.
Але ще до знайомства зі сповіддю Печоріна читач мав можливість
задуматися над його характером і в якійсь мірі пояснити і зрозуміти
його, Не випадково розповідь про Печоріна дається в два прийоми. Автор
зауважує, що не може «змусити штабс-капітана розповідати, перш, ніж він
почав розповідати в самому справі», і перериває розповідь Максима
Максимович описом перевалу через Хрестову гору. Ця навмисна пауза
надзвичайно важлива: пейзаж, сповільнюючи розвиток сюжету, дозволяє
зосередитися, подумати про особу головного героя, Пояснити його
характер.
Пейзаж, відкрився подорожнім з Хрестовій гори, – одну з
найпрекрасніших описів прнроди в романі, Присутність автора з його
думками, настроєм, переживаннями дозволяє читачеві не тільки побачити
описані картини, а й зануритися в надзвичайно поетичний, повний
гармонії і досконалості світ, випробувати те ж « Отрадне почуття », яке
володіло автором, коли він писав ці картини. Пейзаж цей побудований на
контрасті: хороводи зірок, незаймані сніги, з одного боку, а з іншого –
похмурі таємничі прірви; на Гуд-горі висить сіру хмару, що загрожує
близькою бурею, а на сході все ясно і золотисто; з одного боку, спокій,
а з іншого – тривога. Природа так само суперечлива, як суперечлива
життя, як суперечливий характер головного героя. Але протиріччя в
природі не заважають відчувати її велич і грандіозність. Природа
прекрасна, і спілкування з нею очищає і підносить людину. «Ідучи від
умов суспільства», люди мимоволі стають дітьми: «все придбане відпадає
від душі, вона робиться знову такою, якою була колись і, напевне, буде
коли-небудь знову». Говорячи так, автор допомагає читачеві відчути, що в
Печоріна багато пояснюється «умовами суспільства», в якому він жив.
Картини природи змушують ще глибше замислитися над поставленими в
романі питаннями, зрозуміти психологію дійових осіб, що дає право
назвати краєвид психологічним. Крім цього, опис природи при перевалі
через Хрестову гору допомагає в розвитку сюжету.
Згадаймо, Що воно дане після того, як Максим Максимович перервав
розповідь словами: «Так, вони були щасливі». Щастю Печоріна і Бели
відповідає картина сліпучого ранку, негайних «рум’янцем» снігів. Але
раптово налетіла грозова хмара, град, сніг, свист вітру в ущелині,
миттєво змінили рожеве ранок, натякають на трагічну розв’язку повісті.
Печорін даний в «Беле» в оточенні простих і «природних» людей. На
закінчення аналізу повісті можна коротко зупинитися на питанні, ніж
близький їм герої і чим він відрізняється від них. Якщо ж вчитель
виділить спеціальний урок для образів горців і контрабандистів, то цього
питання можна торкнутися більш докладно.
Яким же показаний Печорін в цій повісті? Що нового дізнається про
нього читач? У повісті «Бела» характер героя вимальовувався рівним
чином з його вчинків і відносин з людьми, у повісті «Максим Максимович»
Печорін по суті не діє. У повісті «Бела» ми чуємо про Печоріна з вуст
людини, близько його знав, але не здатного, силу обмеженості свого
кругозору, зрозуміти складну натуру героя. Тут читач дізнається про
Печоріна від автора. Найважливішим засобом характеристики Печоріна в
цій повісті є психологічний портрет.
На зміни в характері натякають і деякі деталі портрета героя:
з’явилася «нервового слабкість», байдужо-спокійний погляд, Тут читач
бачить Печоріна, майже відмовився від надії відродитися до життя.
Подорож – остання спроба заповнити існування новими враженнями, зміною
місць, але герой знає, що і воно не принесе йому щастя і нічого не
змінить в його долі: він навряд чи повернеться з Персії, йому нема чого
повертатися.
На закінчення корисно зупинитися на питанні, чи є у Печоріна
яке-небудь внутрішнє виправдання перед Максимом Максимович. Зустріч із
ним – останній штрих, що підкреслює самотність героя, його небажання
знайти розуміння і підтримку у людей.
</span>
Стихотворение «Туча» – еще один яркий пример романтических настроений Пушкина. Под пером поэта оживает послегрозовой свежий солнечный день. И только одинокая туча, несущаяся по чистому небу, напоминает о недавней буре.
Поэт – сторонник умиления и покоя. Поэтому чувствуется его радость по поводу того, что прошла гроза: «Пора миновалась, земля освежилась, и буря промчалась». И нетерпение по поводу того, что остались еще следы от прошедшей бури: «Одна ты печалишь ликующий день». Вместе с тем поэт понимает и необходимость для алчной земли дождя. Тут чувствуется ассоциация с человеческими чувствами: невозможно по достоинству оценить счастливые минуты своей жизни, если не будешь знать и горьких минут. Отсюда и нетерпение поэта, требующего исчезновения тучи: «Довольно, сокройся! Пора миновалась…», то есть поэт хочет полного, не омраченного ничем наслаждения свежим летним днем, а ассоциативно радостью, так как он уже знает ей цену.
Используемые поэтом эпитеты соответствуют его отношению к тем или иным природным явлениям. Отрицательное отношение к туче, как последнему отголоску оставшейся в прошлом бури, да и к самой буре передается с помощью следующих эпитетов: унылая тень, грозно обвивала, таинственный гром. Солнечный день предстает в нашем воображении благодаря словосочетаниям ясная лазурь, ликующий день, лаская листочки.
Стихотворение выдержано в пушкинском духе и свидетельствует о великолепной способности поэта несколькими штрихами создавать целые объемные картины, более того, передавать через картины природы человеческие настроения, показывая тем самым неразрывную связь, существующую между человеком и природой. Возможно, это является и причиной того, что Пушкин обращается к туче как к одушевленной. Быть может, туча символизирует беспокойную человеческую душу, которая прошла через жизненные невзгоды, наполнилась агрессией, подобно тому, как туча наполняется дождем, освободилась от своей агрессии, словно разразившаяся буря, и успокоилась, достигнув гармонии.
<span>Можно и с другого аспекта рассматривать стихотворение. А что если туча символизирует человека, в частности поэта, появившегося не в то время и не там, поэтому и не понятого никем и вынужденного удалиться, подобно пророку Лермонтова.</span>
Гвидон злится потому-что Повахира говорит про белку которой нету у Гвидона) Надеюсь правильно вопрос поняла и ответила
Самовластие - Единоличная неограниченная власть
Эта фраза взята из стихотворения А.С.Пушкина - В Альбом
Эта фраза означает,что человек с единоличной неограниченной властью не остался не замеченным и понёс наказание, в контексте скорее был сослан в ссылку.
