<span>1.Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає.
2.Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.
3.Були б пиріжки, будуть і дружки.
4.Пішов би в гості, та ніхто не запрошує.
</span>
1 Слов’яни — мовні і культурні нащадки стародавнього народу(пояснення значення слова), (кома між частинами складного речння)який ми називаємо індоєвропейцями. Отже,(вставне слово) історію України треба було б починати не з нашої сучасної території, (протиставний слолучник)а звідки-небудь із Малої Азії,(однорідні члени речення) степів Алтаю, північного Причорномор’я чи іншого ареалу, де визначать, нарешті, лінгвісти і археологи прабатьківщину індоєвропейців. Можливий, щоправда,(вставне слово) і дещо інший підхід,(кома між простими частинами) що його один із українських політичних діячів наївно, але виразно визначив фразою: «ми жили тут вічно».(пряма мова) Можна вважати, (кома між простими частинами)що ті, хто тут жив впродовж віків, ну, хоча б з неоліту, і є «ми». Що таке взагалі в історії «ми»? До якої глибини віків,(порівнянння) як далеко в часі правомірно говорити про народипопередники «ми»? Що спільного у тих, хто обробляв українську землю примітивними мотиками тисячі років тому, (кома між простими частинами)з нами — (пояснення, уточнення)сьогоднішніми жителями міст і сіл України? Єдиної для всіх випадків відповіді на це питання немає. Зміна населення може бути повною, (кома між простими частинами)супроводжуватись витісненням або винищенням аборигенів — (пропущене слово) і те, (кома між простими частинами)й інше бувало в історії людства. Вона може бути частковою і супроводжуватись асиміляцією місцевого населення
Ответ: У -прийменник, горах - прислівник,вже -прийменник холодно -прислівник
Объяснение:
Частини мови
Ми з другом сьогодні каталися на атракціонах та їли солодку вату
Мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.
В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.
