1 <span>Мова йде про лихваря. Уявіть собі жовтувато-бліде, тьмяне обличчя, з дозволу Академії, я назвав би його місячним ликом, бо воно скидалося на позолочене срібло, з якого зійшла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно зачесане, з сивиною, попелясто-сіре. Риси його обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана , були мов вилиті з бронзи. Його маленькі очі, жовті, як у тхора, були майже зовсім без вій і боялися світла; тому він захищав їх козирком старого картуза. Кінчик гострого носа був так поритий віспою, що скидався на буравчик. Губи у нього були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембрандта або Метою . Говорив цей чоловік тихо, лагідно і ніколи не гарячкував. Його вік був загадкою: не знати було, чи він передчасно постарівся, чи зберіг свою молодість, щоб вона йому служила вічно. </span><span>Його вчинки, з тієї миті, коли він прокидався і до нападів кашлю ввечері, були розмірені, як коливання маятника. Це була якась людина-автомат, котру нібито щоденно заводили. Якщо торкнутись мокриці, що повзе по паперу, вона зупиниться і прикинеться мертвою; так само і цей чоловік спинявся раптом посеред розмови і мовчав, коли проїжджав екіпаж, чекаючи, доки гуркіт стихне, щоб не напружувати голосу. Наслідуючи Фонтенеля, він заощаджував свою життєву енергію, приборкуючи в собі всі людські почуття. Тим-то життя його текло так само безшумно, як пісок у старовинному пісковому годиннику. Іноді його жертви обурювались, несамовито кричали, потім наставала глибока тиша, немов у кухні, де щойно зарізали качку. Надвечір людина-вексель ставала звичайною людиною, а злиток металу в її грудях - людським серцем. Якщо цей чоловік був задоволений з минулого дня, він потирав руки, а з глибоких зморщок його обличчя неначе випромінювався димок веселості , справді-бо неможливо інакше передати німу гру його мускулів обличчя, що нагадувала беззвучний сміх Шкіряної панчохи. Навіть під час найсильніших проявів радості його мова була односкладова, а манери стримані. </span> 2 Кольори та відтінки золота та срібла, тобто коштовного металу, який так обожнював Гобсек. 3. Вчинки розмірені, як коливання МАЯТНИКА, ЛЮДИНА-АВТОМАТ, котру щодня заводили, МОКРИЦЯ, яка прикидається мертвою (зберігав життєву енергію), ЛЮДИНА-ВЕКСЕЛЬ. 4. Маленькі очі, жовті, як у тхора, кінчик носа скидався на буравчик (чоловік був пронирливий ), тонкі губи (видають у людині злість, неприязне ставлення до оточуючих) 5. Бальзак ставився до свого персонажа зневажливо, він просто називав факти, вчинки, але ніякого співчуття до цієї людини не відчував. Письменник добре вивчив існуваня лихварів, сам користався їх послугами, тому відчував відразу до тих, хто тримав у своїх руках долю людини.
Листья... Листья имеют разные цвета, но самые красивые цветы выливаются осенью! Они лёгкие как пух, послушные ветру, такие воздушные, словно зефир! А как интересно наблюдать за тем, как птицы улетают на юг. Они совершают свой сказочный полёт вместе с листьями. Красные, жёлтые, оранжевые... Путешествуют как путешественники на ,,автобусе,, ветер!
Удаление зуба<br />(сначала он разрезал десну, потом вынул зуб, но хороший... Затем опять подрезал десну и сломал коронку в больном зубе...)
Потрез десны - тракция
Однажды я побывал(а) на одной планете . я летел(а) на неё очень долго. это планета - луна . там было очень холодно. и тут я услышал чейто голос. он напевал каку-то мелодию. я оглянулся и увидел перед собой кого-то. он был похож на человека но только с длинным носом и зелёный . я испугался. зелёный человечик сказал - приветствую , я Мило . это мой дом , я живу здесь .а я ( имя ) , я прилетел с земли . прости но мне пора улетать , сказал я .прощай , Мило . прощай ( имя ) !
