Ответ:
Объяснение: Лікув-- корінь. Ат-- суфікс. И -- закінчення
Григор'єв
Дем'янко(
Мар'янів если это имя то пишется с апострофом, а если фамилия, то без апострофа)
Міжгір'я
Прип'ять
В'єтнам
трав'яний
солом'яний
дерев'яний
дев'ятнадцять
ПІВДНЯ ВОНА НУДЬГУВАЛА ЛЕЖАЧИ.
БІЛЯ ХАТИ ВИДНІЛОСЬ ЩОСЬ БІЛЕ.
ОЛЕНА НЕ ХОВАЛА СВОЇХ ВУЗЬКУВАТИХ ОЧЕЙ І ЦИМ ПРОБУДЖУВАЛА НАЛІЮ.
ВЕСЬ ДЕНЬ ЛИВ ДОЩ, ЗМИВАЮЧИ ГУСТИЙ ПИЛ З ДОРІГ.
Григорій все своє життя допомагав бідним — для нього це свята справа.
<span><span>- Привіт.
- Привіт.
- Аню, яка в тебе найулюбленіша телепередача?
- Ну напевне "Що? Де? Коли" мені дуже подобається ця телепередача і іноді я намагаюсь вгадати. А твоя яка?
- Моя "Найрозумніший." Мені теж подобається "Що? Де? Коли?" и напевно ці дві телепередачі мої найулюбленіші.
- Я також дивилася "Найрозумніший". Це також дуже цікава
телепередача. Я теж тут намагаюся вгадати. Одного разу, я дуже багато
вгадала.
- Чудово. Гаразд ходімо. Скоро почнеться урок.</span></span>
<span>- Добре,пізніше ще поговорим!</span>
Падала в буйні трави,
І нікого не зустрічала навколо,
Тільки на солодких Отава
Кінь паслася. Мені хотілося на ній
У вільні степи помчати,
Геть полинути від образ і друзів,
І назавжди там залишитися.
Я приносила коню рафінад,
Гладила темну гриву,
Він мені дарував гордий полум'яний погляд,
І був, як диявол, красивим.
Якось під вечір, під пісні цикад,
З конем я говорила,
Про світ земний і про дідусів сад,
Що всією душею любила.
Мені так хотілося його за вуздечку
Взяти, відвести до старої груші,
Дитячого серця довірити мрію -
Кінь так умів серце слухати!
Чув він душу, її розумів,
І своєю мордою холодної
Руки мені ніжно в тиші цілував,
Сам бути мріючи вільним.
Кінь був прив'язаний мотузкою до стовпа,
І мені здавалося, він плаче,
І я вирішила - йому допоможу,
Просто - не вийшло інакше.
Довго в той вечір кухонним ножем
Я розрізала мотузку,
Було трохи страшно, і в дитячій душі
Трепетно було, ніяково.
Я відпустила на волю коня!
Він мені заіржав, посміхнувся,
Мордою своєї вдячно в мене
Прямо з розгону уткнувся.
Ну а потім поскакав, як шалений,
Трави збиваючи підковою ...
Тільки потім він знову був зі мною,
Реготом зустрічаючи день новий.
Я ж не знала, що кінь поскакав
До будинку, де жив він, рідного,
Просто господареві вірним він був,
Видно, не міг по-іншому.
Тільки в той вечір, коли в темряві
Мчав він з диким захопленням,
Раптом осяяння підійшла аж до мене -
Я адже дружила з Пегасом!