1)Алкиной
2)навсикая
3)демодок
4)скилла или сцилла
5)харибда
Аналізуючи взаємовідносини Хмельницького і Виговського можна дійти висновку, що гетьман та генеральний писар діяли, як правило, узгоджено, причому кожен мав свій «імідж» і проводив відповідну лінію в ході дипломатичних контактів. Виговському, звичайно, відводилася роль «буфера», провідника нібито м'якшої, ніж у Хмельницького, лінії. Це давало змогу краще виявити наміри протилежної сторони, навіть її агентуру, створювало додаткові можливості для дипломатичного маневру Б. Хмельницького.
Звичайно, не можна говорити про повну тотожність політичних позицій гетьмана й генерального писаря. Якщо перший був представником центру, то другий тяжів до поміркованих (М. Громика, Г. Гуляницький, Г. Лісницький, генеральний суддя С. Зарудний, генеральний обозний Т. Носач та ін.), котрі прагнули досягнути компромісу з Річчю Посполитою. Через це Виговського недолюблювали представники радикальної течії (М. Кривоніс, Д. Нечай, Л. Мозиря, М. Гладкий, С. Подобайло й ін.), а також московської партії (М. Пушкар, І. Барабаш). Ці протиріччя склали передумови для гетьманства Виговського та визначили його долю. Фактично Виговський виконав волю пізнього Хмельницького, який помітив порушення Переяславської ради Москвою та шукав можливості перегляду чи розриву її. Але Виговський не мав тієї харизми, завдяки якій Хмельницький перетворив чергове повстання козаків на Визвольну війну України.
Во времена правления Константина изменилось в лучшую сторону положение христиан. К этому времени христианство уже широко распространилось по всей территории римской империи. В каждом городе верующие выбирали священников, а они, собравшись вместе, уже назначали руководителя целой области, который назывался епископ (в переводе – надзиратель).Епископы всячески старались убедить власти Рима в том, что христианская религия не несет им угрозы, а, наоборот, все христиане денно и нощно молятся за императора и его приближенных. При этом епископы цитировали слова апостола Павла: «Нет власти не от Бога».Когда император Константин понял, что христиане не желают разрушения Римской империи и во всем поддерживают государя, он поддержал христиан. В 313 году им был издан указ, согласно которому христиане могли свободно строить свои храмы и молиться в них. Таким образом, преследования за Христову веру прекратились, и до сих пор христиане всего мира почитают Константина и его мать Елену, тоже набожную христианку.После 313 года епископы различных городов сумели договориться о том, как следует единственно правильно молиться Христу, отмечать церковные праздники (к примеру, Пасху – Воскресение Божие), а также какие книги считать священными. Эти книги составили вторую часть Библии, которая называется Новый Завет.