Было три друга:Федор,Сережа,и Фома. Однажды,они увидели бабушку,у которой были тяжелые сумки.Фома,сказал ребятам:"Давайте поможем этой бабушке?"-нет,мне лень-Ответил Сережа-"Мне надо быстро пойти домой"-ответил Федор.В итоге Фома подбежал к бабушке и помог ей дотащить эти пакеты.Федор и Сережа покраснели от стыда.Бабушка спросила Фому:"Кто эти ребята?".А тот ответил,что это его друзья.Бабушка посмотрела на них,а мальчики отвернулись.
Мораль:
Надо помогать больным,старшим,тем,кому явно трудно передвигаться,инвалидам и т.д.
Для каждого молодого человека в определенное время встает вопрос о его дальнейшей судьбе, об отношении к людям и к миру. Мир вокруг огромен, в нем есть множество раз ных дорог, и будущее человека зависит от правильного выбора своего жизненного пути. Но как быть тому, кому неизвестен этот огромный мир, — слепому?
<span>В очень сложные условия ставит Короленко своего героя, слепорожденного Петра, наделив его умом, талантом музыканта и обостренной восприимчивостью ко всем проявлениям жизни, увидеть которые он никогда не сможет. С детства он знал один только мир, спокойный и надежный, где он всегда чувствовал себя центром. Он знал тепло семьи и доброе дружеское участие Эвелины. Невозможность увидеть цвет, внешний облик предметов, красоту окружающей природы огорчала его, но он представлял себе этот знакомый мир усадьбы благодаря чуткому восприятию его звуков. </span>
Федор Иванович Тютчев - русский писатель.
Написал такие произведения, как "День и Ночь" и "Зима недаром злится"
Своєрідність визначення і розв'язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я")Глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою допомогло Івану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжній шедевр української національної культури — повість "Кайдашева сім'я". Письменник з великою майстерністю показав життя українського села після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок на прикладі сім'ї Кайдашів.Проблема батьків та дітей є провідною темою багатьох творів як у світовій, так, зокрема, і в українській літературі. Проблема ця вічна, і висвітлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цікаво. Головне для розв'язання цього конфлікту, на мою думку, є усвідомлення його причини. Основною ж причиною конфлікту між старшими та молодшими Кайдашами є нескінченна суперечка за "моє" і "твоє", дрібновласницькі інстинкти Кайдашів. Внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей.Але є, на мій погляд, тут ще один аспект — віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості. Чесно кажучи, глибоко в душі мені дуже жаль старих Кайдашів, що весь свій вік працювали, примножували добробут, ростили синів. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батьківське "моє" вони відповідають гострим опором. Та їх теж можна зрозуміти, бо в перші десятиріччя після скасування кріпацтва свідомість селян зазнала суттєвих змін, що внесли в життя темного, забитого віками панщини народу нові капіталістичні порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашів, що складається з двох поколінь. Думаю, крім двох названих причин конфлікту ("моє" — "твоє" та "старість — молодість"), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. Саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті "батьки та діти".Нечуй-Левицький розв'язує цю проблему з досконалою майстерні стю: він створює на сторінках повісті родину, де у кожного її члена свій, несхожий на інші, майже протилежний характер. Але всі вони об'єднані однією ідеєю: мати побільше "свого". Старий Омелько Кайдаш — працелюбний стельмах, але знівечений духовно і фізично панщиною. Пияцтво поглиблювало його бездуховність та егоїзм (у сцені його відмови полагодити дорогу). У жорстоких родинних сварках та колотнечах розкривається власницька сваволя Кайдашихи, хоч у глибині душі вона добра і турботлива. Представниками молодого покоління виступають сини Карпо і Лаврін та їхні жінки Мотря і Мелашка. Характери у них протилежні: черствий та рішучий Карпо контрастує з поетичним Лавріном, який "собі на умі". Наприкінці повісті ми вже бачимо братів, що мало чим відрізняються один від одного: безперервні родинні сутички за "моє" і "твоє" зробили їх егоїстичними та впертими. В атмосфері грубості міняється і ніжний характер Мелашки, уподобившись сварливому характеру Мотрі.Конфлікт тимчасово згасає, коли всохла груша: сім'ї помирилися. Та тільки мені чомусь здається, що із висиханням груші "всохли"<span>і родинні взаємини. Так, сварок, може, вже й не буде. Та чи буде родинна єдність? Тільки мир і взаємодопомога можуть принести щастя і впевненість у майбутньому, а це, на жаль, мені вбачається уже втраченим безповоротно.</span>