В произведении "Алые паруса" Александр Грин открывает нам картину большой и невинной детской любви и веры в чудеса. Лонгрен покидает свою службу, потому что у него родилась дочь. Но, к сожалению, у него умирает жена он воспитывает дочь самостоятельно. Лонгрен оставляет службу и остается с маленькой Ассоль. Чтобы прожить, Лонгрен делает игрушки, которые потом продает. Он необщительный, скрытный, мало выходит из дома и всем сердцем любит дочь. Однажды, Лонгрен видит, как его старый знакомый Меннерс попадает в беду, но помогать не спешит, ведь именно к Меннерсу пошла жена Лонгрена просить помощи в денежных делах, на что Меннерс ответил, что за это просит ее любви. Жена отказалась и, идя под дождем домой, заболела и умерла. О том, что Лонгрен не помог Меннерсу скоро узнал весь город. С ним перестали общаться, считая его убийцей, а маленькую Ассоль не брали в игры другие дети и издевались на ней, говоря, что ее отец ел человеческое мясо. Лонгрен посылал дочку в город, чтобы там она продавала игрушки. Однажды по пути в город, Ассоль стала играть с одним корабликом, пустив его по ручью. Кораблик стал уплывать от девочки и она побежала за ним. В конце ручья она встретила мужчину, который держал кораблик и с интересом рассматривал его. Именно этот мужчина сказал, что за девочкой приплывет корабль с алыми парусами. А далеко-далеко в это время жил принц Артур Грэй, богатый капитан. В 15 лет Артур убегает из дома в поисках приключений. Когда Грэй вырос, то он купил себе судно под названием "Секрет". Через какое-то время корабль "Секрет" останавливается в городе Лиссе, недалеко находившемся около деревни, где живет Ассоль. Артур случайно находит спящую в лесу Ассоль и надевает на ее палец свое кольцо, Артур заинтересовывается ею и идет в трактир, чтобы узнать о ней у жителей. Там ему рассказывают о том, что ее отец виновен в смерти человека, а сама девушка верит в то, что за ней приплывет корабль с алыми парусами. Девушка просыпается и идем прогуляться по берегу моря, где видит, что вдалеке плывет корабль с красными парусами. Ассоль бежит на встречу принцу своей жизни и просит его, чтобы Артур так же взял на корабль ее отца, на что тот улыбается и говорит "Конечно".
Он противоречивый человек: хотел убить старуху-процентщицу просто так.. Проверить свою теорию и в то же время после преступления он избегал, боялся людей. Впоследствии благодаря Соне он осознает, что совершил грех
Ну потому что запорожская сечь это военная сечь .где учат войне и все становятся более храбрый и готовы отдать за родину все что у них есть .как есть и в рассказе Гоголя Тарас бульба
Хіба у Всесвіті найкращий твір – не ми? В очах у розуму зіниця й зір – не ми? Це коло Всесвіту скидається на перстень, А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми Омар Хайям
Поет – це Божий посланець, який наповнює моральним сенсом усе навкруги, освітлює своїм сяйвом серця і, “ як янгол позначає двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини, допомагаючи їй усвідомити вічність ”. Пройшовши у своїй творчості шлях до прижиттєвого визнання, Вільям Шекспір здобув собі репутацію і славу найвідомішого у світі драматурга. Уперше знаменита трагедія одного з найяскравіших представників епохи Відродження – великого гуманіста Вільяма Шекспіра – була поставлена на сцені королівського театру 1595 року. Це було 416 років тому. Навіть не віриться, що пройшли століття, а “ сумна повість ” понині змушує тріпотіти серця, продовжує хвилювати чистотою почуттів і красою душевних порухів. У чому секрет Вільяма Шекспіра? Як йому вдалося створити трагедію, над якою не власний ні час, ні людина, ні сучасний гіперактивний ритм життя – ніхто. У чому секрет? Що знав відомий англієць епохи Відродження? Чи існує код Вільяма Шекспіра? Думаю, що секрет – у любові, вічній і непроминущій цінності людського життя. І драматург прекрасно це знав і твердо вірив у живучість своїх образів, якби цього не було, його літературні герої не мали б такого довгого життя. А код Вільяма Шекспіра, таємний знак його безсмертних героїв – відкриття світу та людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя та гармонії, віра в життя. Перегортаю сторінки улюбленого твору Вільяма Шекспіра – трагедії великого людського почуття, що зіткнулося з нелюдським світом. На думку приходять слова нашої сучасниці, відомої української поетеси
