Ярко-красный или оранжевый.
В пятой главе Вирджиния случайно встречает в Гобеленовом зале печальное Кентервильское привидение и между ними происходит разговор. Вирджиния уверяет, что если призрак будет хорошо себя вести, то его никто не обидит. Она обижается на него за то, что он украл её краски, предлагает бутерброд, когда узнаёт, что его довели до голодной смерти братья убитой им жены и уверяет, что если призрак поедет в Америку, то расширит свой кругозор, тем более, что за привидение там хорошо заплатят.
Призрак жалуется Вирджинии, что уже 300 лет не может уснуть и обрести покой в Саду смерти и что Вирджиния должна помочь ему: оплакивать его прегрешения и молиться за него, намекая на пророчество, начертанное на окне библиотеки.
<span>Вирджиния послушно идёт с призраком к концу зала. Стена исчезает, и их поглощает чёрная пустота.</span>
Могу
азаза
азаза
азаза
: )
: )
: )
: )
Роман "Дубровский" привлекает к себе внимание не только читателей,но и художников,музыкантов,кинорежиссёров оригинальностью сюжета,русским романтизмом,изображением Дубровского,как русского Робин Гуда.
Есть старый фильм "Дубровский",где достоверна показана жизнь того времени и история Владимира Дубровского.
Перший розділ – „Просвітництво як літературна епоха: проблеми сучасної інтерпретації” – присвячено висвітленню кардинальних питань сучасного трактування європейського Просвіт-ництва, від розгляду яких залежить бачення сутності поставленої в дисертації проблеми. В кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Просвітництво за своєї видимої історичної віддаленості все ще перебуває в центрі численних дискусій, що точаться довкола таких визначальних в історії людської цивілізації понять, як “антропологізм”, “гуманізм”, “суспільний та технічний прогрес”, “євроцентризм”, а в літературі ще й таких явищ, як модернізм та постмодернізм. Сьогоднішній процес “деконструкції” (за Ж. Деррідою) основних концептів європейського Просвітництва привів до того, що образ цієї епохи у сучасному теоретичному дискурсі розщепився на негативістський та позитивістський. Вже з кінця ХІХ ст. полеміка про “раціональне” вплітається в контекст роздумів про долю новочасних цінностей людської культури взагалі і набуває значення онтологічної проблеми як сублімації не-гативних “раціоцентричних” підходів для перегляду універсальних цінностей та основних концептів епохи Просвітництва. Закономірно, що це поширюється й на художній дискурс ХVІІІ ст., який історично виявився не просто близький до дискурсу філософського, а нерідко міцно й органічно переплітався з ним, створюючи особливий ідеологічний та культурний канон Просвітництва, який, власне, і дозволяє говорити про цілісність цієї епохи як історико-художнього явища.