Якщо людина досить розумна, то вона час від часу займається самовихованням. Читає книжки, розмовляє з дорослими, радиться, аналізує свої вчинки. І часто обирає когось більш ідеального, ніж вона сама і намагається бути схожим на свій ідеал. Це може бути герой з книги, фільму, або існуюча людина, яка живе, навчається, працює поряд.
Людина , на яку я хочу бути схожою, :— це моя мати. Вона добра і завжди жаліє мене, ніколи не говорить «Я ж тобі казала!», якщо стається якась неприємність, про яку вона намагалася попередити. Вона красива і вчить бути завжди красивою мене. Вона розумна і знає багато цікавих історій, які я люблю слухати перед сном, або на відпочинку. Вона дуже лагідна, ніжна і може безкінечно цілувати мене і шепотіти, яка я гарна, розумна, кохана дівчинка. Інколи вона зве мене смішними словами «пупсик», «лялька». Якщо в неї поганий настрій-мама співає і танцює, або затіває зі мною веселу і голосну гру. Моя мати робить все для мене та для моєї сестри. Вона завжди якось потішить нас. Я її дуже люблю! Вона ніколи не нервує, ніколи не розгублюється. Найкраща людина у світі — це моя матуся! Я хочу бути такою, як вона!
Ряску - [ р' `а с к у] - 5 б,5 зв.
(р') - приголосний,м'який,сонорний,передньоязиковий
я - (`а) - гоосний,наголошений
(с) - пригол,твердий,глухий,передньоязиковий
(к) - пригол,твердий,глухий
(у) - голосний,ненаголошений.
<span>Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. </span>
<span>Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. </span>
<span>Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. </span>
<span>А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. </span>
<span>Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь, за цю красу! </span>
Спільнокореневі слова до слова поле:
поля, полоти