віддавна, завидна, згарячу, дочиста, по-іншому, по-всякому, по підвіконню, напризволяще, знадвору, пополудні, спідлоба, без відома, в результаті, на жаль, по черзі, по суті, ушосте, відколи, відтепер, ген-ген, рано-вранці, пліч-о-пліч, врешті-решт, коли-не-коли, як-не-як, де-не-де, раз у раз, сам-на-сам, час від часу, з роду в рід, навперейми, завдовжки, доволі, де-таки, безсумнівно, без сумніву, більш-менш, деінде, віч-на-віч, будь-що, аніяк, казна-як, чимскоріш, чимраз
У весняному лісі, біля схилу, що вів до річки, простягла свої білосніжні пелюсточки до сонечка маленька конвалія. Цього ранку на спів її дзвіночків прилетіла перша весняна бджілка. Вона пильно придивилась до молодого зеленого листячка і тоненького стебельця і сіла поряд на гілочку. Звабивий аромат конвалії скружив її голівку. Обережно бджілка запитала конвалію:- Звідки ти взялась тут?Вітер похитавши дзвіночками конвалії, відповів тихим дзенькітом:- З"явилась вона тут, від загубленої чистої сльози молодої дівчини.-Тому, напевне, така ніжна і беззахистна?- Так, напевне...- журливо відповіла конвалія. Хоч сонечко і гріє, та мені тут сумно самій. Навколо високі дерева, що я навіть не бачу їх верхівок і більше нікого.<span>Бджілка ще ближче підлетіла до конвалії і запропонувала їй свою дружбу. Конвалія зраділа і всміхнулась. Тепер вони щодня перешіптуються між собою. Про весну і її красу</span>
Чого сьогодні не вистачає українцям
Багатостраждальною і довгою була дорога українського народу до власної держави — через століття царського свавілля та іноземного гніту, через більшовицькі голодомори і ГУЛАГи, через фізичне знищення національної інтелігенції та сільського господаря, крізь лихоліття Другої світової війни. Українська держава формувалася упродовж тривалого часу. Народ України віками творив свою незалежність, не раз виборюючи її і, на жаль, втрачаючи.
Не треба переконувати нікого в тому, що поява на карті незалежної Української держави була не щасливим випадком, а закономірним відновленням історичної справедливості. І все ж: чому ми не можемо зрівнятися з великими європейськими державами за рівнем життя? Чого не вистачає нам для цього? Запитання риторичне. На нього шукають відповідь і політики, і публіцисти, і науковці, і звичайні громадяни.
Як на мене, не вистачає нам послідовності у патріотизмі. Можливо, тому, що упродовж віків завойовники намагалися залишити Україну без національного "Я", без духовних поводирів. Довгі століття рабства залишили у свідомості українців відбиток смиренності. Хоча саме бунтівний дух українців не дозволив нікому знищити нас як націю. Про патріотизм написано і сказано багато. Мені хочеться висловити свою точку зору. Я вважаю, що наш патріотизм якийсь кострубатий, суперечливий.
У компанії, де зібрались 2-3 українці, неодмінно почуємо розмови про наш народ, про державу. Ми дорікаємо усім у несумлінності. Разом з тим, на своєму робочому місці майже кожен намагається працювати у півсили. Усі прагнемо добробуту, але ще зі шкільної парти нас розморює лінь; скаржимось: так важко вчитись. Ми вміємо щиро співчувати і не вміємо радіти чужому щастю. Чи задумувались ви коли-небудь, звідки в українській мові взялися прислів'я: "На тобі, небоже, що мені не гоже", "Моя хата скраю, я нічого не знаю"? Це про нас. Тому нам потрібно багато змінити, щоб стати сильними.
То все-таки, чого бракує українцям? Думаю, що патріотизму та єдності. Лише тоді, коли будемо підтримувати один одного в усіх починаннях, зможемо обрати правильний шлях, навчимося відрізняти біле від чорного, свободу від рабства, справжнє щастя від примарного.
Тож "єднаймося, брати мої"! — чуєте Шевченкові слова?!
У школі готуються до свята рідної мови . Хочу плакати, але замість того завжди сміюся . Не брудни криниці, бо схочеш водиці . Так тихо, тихо скрізь .
<span>Сонячні чудесні міста. Вільні люди .</span>