Однажды, во время войны, произошел случай. Небольшую деревню взяли под контроль немецкие силы, но сбежал один парнишка лет тринадцати.
Прошла неделя после побега. Мальчик прятался в лесу, ел ягоды, пил воду из речки, а по ночам прятался в пещерке, про которую знали только местные ребята.
Утром, он почувствовал, что его трясут за плечо. Открыв глаза, он увидел мужчину лет сорока.
- Пацан, что ты тут делаешь? - спросил мужчина.
- Выживаю, - тихо проговорил мальчик. - Деревню немцы захватили.
- А случайно ли, не та деревня, что на выходе из леса стоит? - спросил мужчина, на что получил кивок. - Освободили мы твою деревню. А всё благодаря моему танку.
- Танку? - удивился мальчик. - Вы танкист?
- Верно, мальчик, верно. - улыбнулся мужчина. - Теперь иди домой, мамака поди переживает.
- Когда я вырасту, стану танкистом! Тоже буду сражаться на войне! - улыбнулся мальчик и убежал.
"Надеюсь, когда ты вырастешь войны не будет." - подумал солдат смотря в след убегающему мальчику и вспоминая своего сына.
На уроці української мови наша вчителька, Тетяна Анатоліївна Терзі запропонувала нам, учням 10 класу, написати твір на морально-етичну тему. Та додала, що найкращий буде надрукований в районній газеті. Кожен з нас замислився над тим, про що ж писати. У класі ми обговорювали актуальність та основну думку твору. Всі були заінтриговані – хто ж стане переможцем?
А переможцями стали: І місце – Я. Проткіна, ІІ місце – О. Гараба, ІІІ місце – О. Суровегіна. А тим, хто не переміг – бажаю успіхів!
Найщасливіший день у моєму житті
Який день називають найщасливішим? Напевне, той день, коли відбулися важливі та цікаві події в житті. Це той день, який залишив в пам’яті найнезабутніші фрагменти, і пам’ять про них буде зберігатися дуже довго. Це день, події якого завжди радісно згадувати та розповідати.
Одним із таких днів в моєму житті є той, коли ми з класом їздили на екскурсію в місто Білгород-Дністровський. Погода в цей день була пречудова. Рано-вранці ми, радісні та щасливі, зустрілися біля школи з нашою вчителькою. Кожен почав розповідати про те, як він готувався до екскурсії, і що цікавого з собою захопив. Всі взяли фотоапарати і вже біля школи почали робити перші кадри майбутнього фоторепортажу. Коли під’їхав автобус, ми всі дружно зайняли місця в салоні і познайомилися з провідником. Вона повідомила наш маршрут і пообіцяла розповідати про кожний населений пункт, який ми будемо проїжджати. Не дивлячись на те, що дорога була далекою, час минув швидко та весело. За цей час ми слухали розповіді провідника, обмінювалися своїми враженнями. Коли ми під’їхали, розмови поступово припинилися, і кожен із захопленням став роздивлятися навкруги. Зупинились ми біля музею. Там в нас була екскурсія, з якої ми багато дізналися про це місто, про народи, які тут проживали, про видатних людей, які побували в цьому місті. Далі ми попрямували до легендарної фортеці. Саме нею славиться Білгород-Дністровський. Цю фортецю ще називають «Тіра», «Акерман». Трошки відпочивши, ми відправилися мандрувати по території фортеці. Все навколо здавалося дивовижним та казковим. Ми навіть перенеслись в епоху битв того часу. Величезні дуби, здавалося, своїми верхівками дістають неба. Приємно було ходити по лабіринтам фортеці. Піднявшись на найвищу башту, ми окинули зором величезні простори Дністровського лиману. У цю мить виникає почуття свободи. Здавалось, лиману немає краю. Роздивляючись округи з висоти пташиного польоту, я відчула спокій та красу цього краю. Невипадково О. С. Пушкін відвідав це місто, яке надихнуло його до написання своїх творів.
Гарна природа спонукає людину замислитися над своїми вчинками та думками, схиляє до союзу та єдності з нею. Вдихаючи чисте повітря цієї місцевості, здається, що воно трішки відриває тебе від землі. Мандруючи вузькими лабіринтами, ми зіткнулися з чимось таємним.
Не відчуваючи втоми, ми продовжували мандрувати і кожен раз дивувались все новій і новій красі пейзажу. Втомлені, але повні незабутніх вражень, ми повернулися в автобус і відправились додому. За час повернення всі поводили себе дуже тихо. І скоріше не через втому, а через бажання осмислити все побачене в цей день. Своїми незабутніми враженнями ми почали ділитися з батьками, які зустрічали нас вдома. А фотографії допомогли мені назавжди зберегти в пам’яті один з найпрекрасніших і найщасливіших днів у моєму житті. І я пишаюся тим, що в нашому регіоні є такі куточки, які відомі за межами України, і які залишили пам’ять про наших предків
Ответ:
Тарас Бульба-настоящий казак,могучий,как дуб.Широкоплечий, огромный здоровяк,с розовыми щеками и трубкой во рту.Седые усы и чуб делают его старше,шрамы на лице и теле говорят о его воинской доблести.Зажиточный пан,строг и безразличен к свой жене.Гордится сыновьями,но не показывает виду.
Истинный патриот своей Родины, готов умереть за неё.Вспыльчивый и несдержанный характер,но опытный и хороший командир,строгий и справедливый,любит правду.Тарас мстительный человек,не прощает обид.Храбрый и грубый,Тарас не умеет сидеть без дела.Грубый,но умный,он прикидывается простаком,но не так прост на деле.Тарас-это собирательный образ доблестного казачества Запорожской Сечи.
Тарас гордится своими сыновьями,Остапом и Андрием.Он горд их успехами,но когда Андрий предаёт Тараса,Родину,товарищей,казак убивает сына,у него не дрогнула рука,он творит справедливость.К жене Тарас относится,как к должному,у него нет уважения к женщине, матери своих детей,для него это просто баба.
Гоголь с уважением относится к своему герою,преклоняется перед его мужеством.Идя на смерть,Тарас с достоинством принимает смерь,как истинный сын своего народа.
<span>Добро в моем понимании - это намеренно и бескорыстно помочь другому, не ожидая чего-то взамен. Если я просто подсказал незнакомому мне человеку, как пройти в интересующее его место - это уже добро. Добро, сделанное без усилий и спонтанно - самый приятный поступок для меня.</span>
