Его жизненная позиция:
1) Везде прислуживать и угождать всем "для избежанья зла" ("..Угождать всем людям без изъяна -
Хозяину, где доведётся жить,
Начальнику, с кем буду я служить...") и т.д.
2) Найти покровительство и своим молчанием заслуживать чины ("Частенько там мы покровительство находим, где не метим".).
3) Одним словом, служба для Молчалина (как, впрочем, и для Скалозуба, и для Фамусова) есть источник личных выгод.
Знаете это очень хороший рассказ Васюткино озеро и его можно выставить как кал (лень тонкая развязка они долго боролись и долго спасались пиши это)
Ответ:«Знать природу, знать ее законы должны все люди, чем бы они не занимались, где бы ни жили. Человек, не разбирающийся в природе, не понимающий как все в ней зависит одно от другого, может наделать много бед» .
Я полностью разделяю эту точку зрения автора. Действительно, в наше время вопрос об охране природы встает очень остро, потому что люди, вторгаясь в естественный ход событий, порой не зная законы природы, а порой просто игнорируя их, приносят невосполнимый вред всему окружающему и себе в том числе.
Например, многие промышленные предприятия строятся на берегах рек, поэтому они иногда сбрасывают разные отходы, в том числе и вредные, в воду; тем самым загрязняя ее и нанося огромный вред всем, кто обитает в реке. Гибнет рыба – люди лишаются этого продукта питания. В некоторых местностях река является единственным источником, откуда жители берут питьевую воду. После того, как на берегу реки появится то или иное предприятие, люди лишаются этой возможности. Также из-за сильного загрязнения река может обмелеть и стать несудоходной, если она была такова.
Или, например, желая избавиться от вредных насекомых, люди часто применяют ядохимикаты в неумеренных количествах. И своими действиями порой губят не только этих вредных насекомых, но и птиц, которые могут съесть их, губят растительность: траву, деревья. А ведь именно деревья являются основным источником кислорода в природе, которым дышит человек.
Таким образом, человек является частью природы, поэтому нанося вред ей, он наносит вред и себе. Вот почему надо беречь природу, знать ее законы.
Объяснение:
Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.<span>Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці зїдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.</span>Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.<span>Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою добра і справедливості.</span>