І будуть литись теплих сліз потоки, і в них бринітимуть слова. Дні стояли у шелестах золота, у виступах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів. <span>перелітних птахів. Солов’ї заливисто перетьохкуються у вербах, по садках, і вся ніч сповнюється тільки солов’їним співом.
</span> Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих листочках горить чиста роса.<span>бринітимуть слова. Іде дощ краплистий, діти бігають під дощем.</span>
Жінка,жінки,жінку,,жінкою,на жінці
Подруга,подруги,подрузі,подруги,подругой,на подрузі
Донька,доньки,доньці,доньки,донькою,на доньці
Ми щодня відвідуємо школу.Там нас вчать читати та писати.Вчать,як бути справжньою людиною.Коли ми читаємо ми переходим в чарівний світ минулого та майбутнього.Книги допомагають нам відповісти на всі питання,а також співпереживати героям.Ще мені дуже подобається читати про сучасних акторів,наприклад:Распутіна,Бєлова,Астафьєва.Вони показують своїми вчинками,як виходити з різних ситуацій,які встають перед ними.
Мені надзвичайно подабається герой розповіді В.Распутіна"Уроки французького".Письменник нам розповідає про не звичайного хлопчика,якому не легко живеться.Особливо вражає сила волі дитини.Мене дуже вразила одна його фраза,що не можна прийти в школу,не зробивши якийсь предмет.Зараз не можна уявити,що робиться в школах?Велика кількість дітей не хочуть виконувати домашні завдання та сподіваються на інших.Зараз в наші часи ми маємо багато повчальних книжок і вони нам допомагають.Тож я всім рекомендую любити та читати книги,бо це допомагає в навчанні!
Ніхто тебе з недолі не врятує; ніхто й не зіб 'є з власної тропи (В. Стус)
Умовк кобзар, сумуючи: щось руки не грають (Т. Шевченко).
Прокинулась — нема нічого (Т. Шевченко).
На вікнах срібна світиться різьба, сніжинки грають в сяйві електричнім (М. Рильський).
Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам?<span> Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.</span>