Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
За степи та за могили,
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
За степи та за могили,
Дивіться також
"Думи мої, думи мої" (повний текст)"Думи мої, думи мої" (скорочено)З чим порівнює свої вірші Т. Шевченко в поезії "Думи мої, думи"?Біографія Тараса Шевченка
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині.
А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:
Думи мої, думи мої
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове слово під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.
У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність. Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме. Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення. Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків моя школа. Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. Я люблю свою вулицю будь-якої кори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. <span>Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя.</span>
Дружба, що ж це таке? Цим питанням не одне покоління задаються люди.
На цю тему написано багато художньої літератури та знято фільмів. Але,
мені здається, що до кінця відповісти на це питання не вдалося нікому.
Може, це тому, що для кожного своє поняття цього слова.
Є дуже багато хороших цитат, наприклад: «Друг пізнається в біді» або: «Дружба — це любов без крил».
Всі ці висловлювання правильні, але жодне з них не відкриває до кінця
всієї суті дружби. Адже існує багато випадків, коли в біді допомагають
абсолютно незнайомі люди і потім, ми ніколи більше з ними не бачимося. І
прихильність буває до людини, яку важко назвати другом, швидше
приятелем або знайомим.
Моє розуміння дружби
Я, напевно, теж не зможу повністю пояснити, що для мене означає слово
«дружба». Це не означає, що друга у мене немає. Просто я не зможу до
кінця і чітко сформулювати своє розуміння одного і дружби.
Перш за все, я думаю, що друзів не буває декілька, друг може бути один, в рідкісному випадку два.
<span />
Тому що дружба вимагає душевних зусиль і співпереживання. Це, такий
закон дружби — скільки даєш сам, стільки й віддається тому. На одного
завжди можна покластися. Я думаю, покластися на нього можна не з точки
зору, що друг візьме і вирішить сам всі мої проблеми. Просто друг завжди
буде на моєму боці і навіть якщо я вчинив неправильно, помилився, друг
підкаже як можна найкраще вийти з ситуації, що склалася. Друг завжди
скаже правду, навіть якщо мені буде неприємно її слухати, то є друг
повинен бути чесним і щирим.
Хто такий друг
Можна нескінченно довго розмірковувати на цю тему і так її і не
розкрити. Мені здається, друг — це та людина, яка знає про мене все,
знає мої достоїнства і недоліки, хороші і погані думки і при цьому все
одно любить мене і готовий не звертати уваги на негативні сторони.
Написати твір-мініатюру на тему «Що для мене є мова» пропоную так:
Мова – засіб спілкування між людьми. Проте для мене мова є не лише засобом, за допомогою якого я вступаю в контакти з людьми. Адже у мові кожного народу таїться чимало народних секретів. Саме у мові ми можемо знайти відгомони того, чим жили наші предки. Взяти хоча б приказки або багату фразеологію нашої мови. Це – справжнє народне надбання та багатство.
Мова – це те, що народившись, чує маленька дитинка від люблячої матері. Перше лагідне слово, материнська колискова... Тобто це – духовна та моральна скарбничка. Любити та плекати мову – обов’язок кожного. Якби кожен розумів важливість рідного слова, визначив для себе, що є мова та яке її значення у житті, то у нашому суспільстві було б менше мовних питань. То ж давайте вивчати, любити та розповсюджувати рідне слово всіє Україною!