Как в славных степях было саратовских, Что пониже было города Саратова, А повыше было города Камышина, Собирались казаки-други, люди вольные, Собирались они, братцы, во единый круг, Как донские, гребенские и яицкие; Атаман у них — Ермак, сын Тимофеевич, Есаул у них — Асташка, сын Лаврентьевич; Они думали думушку все единую: «Уж как лето проходит, лето тёплое, А зима настаёт, братцы, холодная, Как и где-то мы, братцы, зимовать будем? На Яик нам идти — да переход велик, Да на Волге ходить нам — всё ворами слыть, Под Казань-город идти — да там царь стоит, Как Грозный-то царь Иван Васильевич, У него там силы много-множество, Да тебе, Ермаку, быть там повешену, А нам, казакам, быть преловленным Да по крепким по тюрьмам порассаженным» . Как не золотая трубушка вострубила, Не серебряная речь громко возговорила — Речь возговорит Ермак, сын Тимофеевич: «Гей вы думайте, братцы, вы подумайте И меня, Ермака, братцы, послушайте: Зазимуем мы, братцы, все в Астрахани, А как придёт весна красная, Мы тогда-то, други-братцы, во поход пойдём, Мы искупим перед Грозным царём вину свою: Как гуляли мы, братцы, по синю морю, Да по синему морю по Хвалынскому, Разбивали мы братцы, бусы-корабли*, Как и те-то корабли, братцы, все орлёные**, Мы убили посланничка всё царского, Как того-то ведь посланничка персидского» . Как во славном было городе во Астрахани, На широкой на ровной было площади, Собирались казаки-други во единый круг, Они думали думу крепкую, Да и крепкую думушку единую: «Как зима-то проходит всё холодная, Как и лето настаёт, братцы, лето тёплое, Да пора уж нам, братцы, в поход идти» . Речь возговорит Ермак Тимофеевич: «Ой вы гой еси братцы, атаманы-молодцы! Эй, вы делайте лодочки-коломенки, Забивайте вы уключины еловые, Накладывайте вёсла вы сосновые, Мы поедем, братцы, с Божьей помощью, Мы поедем, братцы, вверх по Волге по реке, Перейдёмте мы, братцы, горы крутые, Доберёмся мы до царства басурманского, Завоюем мы царство Сибирское, Покорим его мы, братцы, царю белому, А царя-то Кучума во полон возьмём, И за то-то государь-царь нас пожалует! Я тогда-то пойду сам ко белу царю, Я надену тогда шубу соболиную, Я возьму кунью шапочку под мышечку, Принесу я царю белому повинную: «Ой ты гой еси надёжа православный царь! Не вели меня казнить, да вели речь говорить: Как и я-то, Ермак, сын Тимофеевич, Как и я-то, воровской донской атаманушка, Как и я-то гулял ведь по синю морю, Что по синю морю по Хвалынскому, Как и я-то разбивал бусы-корабли, Как и те-то корабли все орлёные, А теперь, надёжа православный царь, Приношу тебе буйную головушку И с буйною головой царство Сибирское! » Речь возговорит надёжа православный царь, Как и Грозный-то царь Иван Васильевич: «Ой ты гой еси Ермак, сын Тимофеевич, Ой ты гой еси войсковой донской атаманушка! Я прощаю тебя да и со всем войском твоим, Я прощаю тебя да за твою службу, За твою-то ли службу мне за верную, <span> И я жалую тебе, Ермак, славный тихий Дон"</span>
Фантастичне і реалістичне зображення дійсності у творчості Н. В. Гоголя. Фантастика - це особлива форма відображення дійсності, логічно несумісна з реальним уявленням про навколишній світ. Вона поширена у міфології, фольклорі, мистецтві і в особливих, гротескних і «надприродних» , образах висловлює світогляд людини. У літературі фантастика розвивалася на базі романтизму, основним принципом якого було зображення виняткового героя, що діє у виняткових обставин. Це звільняло письменника від будь-яких обмежуючих правил, давало йому свободу в реалізації творчих можливостей і здібностей. Мабуть, це і приваблювало М. В. Гоголя, який активно використовував фантастичні елементи не тільки в романтичних, а й у реалістичних творах. Н. В. Гоголь - виключно самобутній, національний письменник. Він створив чарівний образ Батьківщини, звертаючись не тільки до мотивів народних переказів та легенд, а й до фактів дійсного життя. Поєднання романтичного і реалістичного стає найважливішою особливістю творів Гоголя і не руйнує романтичної умовності. Опис побуту, комічні епізоди, національні подробиці вдало поєднуються з ліричною музикальністю, властивою романтизму, з умовним ліричним пейзажем, що виражає настрій, емоційну насиченість розповіді. Націо-ний колорит і фантастика, звернення до переказів, казок, народних легенд свідчать про становлення в творчості М. В. Гоголя національного, самобутнього початку. Найбільш яскраво ця особливість письменника відображена в його чудових «Вечори на хуторі біля Диканьки» . Тут фольклорна демонологія та фантастика постають то в гротескному вигляді ( «Пропала грамота» , «Зачароване місце» , «Ніч перед Різдвом» ) , то в трагічно жахливому ( «Страшна помста» ) . Фольклорне початок простежується і в сюжеті повістей, і в суті конфлікту - це традиційний конфлікт, що полягає в подоланні перешкод, що стоять на шляху закоханих, в небажанні родичів видати дівчину за кохану людину. За допомогою «нечистої сили» ці перешкоди, як правило, долаються. Так, коваль Вакула летить на межі до Петербурга за Царициним черевичками; Петро за допомогою «нечистої сили» видобуває скарб, який дає йому можливість одружитися на Парасці; Левко, завдяки заступництву русалочки, знаходить своє щастя з Ганною. На відміну від багатьох романтиків, у яких фантастичне і реальне різко розділені і існують самі по собі, у Гоголя фантастика тісно переплітається з реальністю і служить засобом комічного або сатиричного зображення героїв, вона грунтується на народній стихії. Його Соло-ха ( «Ніч перед Різдвом» ) роз'їжджає на мітлі, заграє з чортом, з дяком. Вона і відьма, і в той же час жвава й спритна сільська баба, якій заздрять інші жінки. Солоха показана Гоголем з лукавою насмішкуватістю, завдяки чому фантастика сприймається як умовний гротеск, гумор, перемикається в побутовій, сатиричний план. Такий же і образ риса, що поєднує в собі реальні риси людини з фантастичними. Він «перестрибує з одного копитця на інше і дует собі в кулак, бажаючи скільки-небудь відігріти замерзнувшіе руки ». У цьому образі немає нічого містичного, таємничого, він сприймається як пародійний образ, він реальний. «Підсмажують в пеклі грішників» рис порівнюється з «бабою, підсмажують на Різдво ковбасу» . Особливість гоголівської фантастики в тому, що вона заснована на зближенні людських персонажів з «нечистою силою» . Так, біс в «Ночі перед Різдвом »описується як пародія на чиновника: « ...ззаду він був справжній губернський стряпчий в мундирі, тому що в нього висів хвіст, такий гострий і довгий, як теперішні мундирних фалди ».
Иван Иванович-хозяин Бима.Однажды у него обнаружили осколок под сердцем и его увезли на операцию.Бим не хотел отпускать хозяина.Он помчался за скорой,но не догнал.Бим искал хозяина очень долго. Однажды бима поймали живодеры и закрыли вжелезном вагоне.Бим пытался выбраться.Иван Иванович вернулся.Его соседка сказала что Бим пропал.Он сразу же пошёл искать своего пса.И нашёл он его железном вагоне,но уже мертвого. Его когди были в крови.Он пытался выбраться,но не смог.
Не стесняйся говорить, что не знаешь ответа. Это лучше, чем дать неверный ответ. Всегда можно взять паузу и сказать, что к этому вопросу мы вернёмся позже. Приготовь заранее несколько забавных фраз, чтобы разрядить обстановку, например, «похоже, вы лучше разбираетесь в этой теме, может быть, вы меня замените, а я пока сбегаю за кофе, вам с сахаром?)»