характеризувати розвиток Німеччини в останній третині XIX — на початку XX ст.; називати чинники, які були визначальними в розвитку країни тієї доби; пояснювати зміст понять і термінів: «культуркампф», «соціал-демократія», «Виключний закон проти соціалістів», «грюндерство», «світова політика», «експансія».
ПРИГАДАЙТЕ
1. Коли завершилося об'єднання Німеччини? Яка подія цьому сприяла? 2. Як були взаємопов'язані процеси об'єднання Німеччини та Італії в єдину державу?
СТАНОВЛЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ. Після франко-прусської війни всі німецькі землі об’єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст.
Згідно з імперською Конституцією 1871 р., главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Імператор очолював збройні сили, мав право оголошувати війну, призначати канцлера (главу уряду), скликати й розпускати парламент, що складався із двох палат. Верхня палата (бундесрат), або Союзна рада, призначалася з представників усіх монархій і вільних міст (58 членів). Нижня палата (бундестаг) обиралася загальним голосуванням. Однак жінок і військовослужбовців було позбавлено виборчого права. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, які він приймав, мав затверджувати імператор.
На момент створення Німецької імперії в парламенті більшість належала представникам Консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів (прусських землевласників), великих промисловців і фінансистів. Опонентами консерваторів була Ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася Католицька
партія. Вона виступала на захист католицького населення Німеччини, і тому опинилася в опозиції до уряду. В опозиції перебувала і Соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті й виражала інтереси робітничого класу.
Канцлеру належала величезна влада. Він мав право безпосередньо звертатися як до бундесрату, так і до бундестагу з будь-якими питаннями, виносити на затвердження законопроекти. Жодні поразки на виборах не могли вплинути на канцлера, оскільки його призначення цілком залежало від імператора. Посаду канцлера політичний діяч О. фон Бісмарк робив під себе, поклавши в основу принцип управління імперією об’єднанням імператор — канцлер. Крім того, він залишив за собою посаду міністра закордонних справ Пруссії та міністра-президента Пруссії.
Прийняття Конституції було лише першим кроком у формуванні імперських органів влади й системи управління. Цей процес розтягнувся до 1878 р. і дістав назву ліберальної ери. У цей період було засновано єдині імперські органи управління, створено єдину армію (400 тис. осіб у мирний час), єдиний внутрішній ринок, єдину банківську й фінансову системи, мережу залізниць тощо.
