создали внестилевую форму художественного мышления.
Три брата — Зевс, Посейдон и Аид — по жребию либо по выбору разделили власть между собой. Зевсу досталось господство на небе, Посейдону — море, Аиду — подземное царство мёртвых. В древнейшие времена Зевс владычествовал над землёй и в подземелье, вершил суд над мёртвыми. В период патриархата Зевс находится на горе Олимп и именуется Олимпийским.
Умираючи князь Ярослав
Заповіт своїм дітям покинув,
Щоб Україна-Русь, край наш любий-святий,
У руках у синів не загинув.
В заповіті тому написав Ярослав
Коротеньке та мудреє слово:
– «Ви любітеся, дітки мої,
Та шануйте одно ви одного;
Та щоб згода між вами була,
Вас бо ненька одна породила,
І тоді вас ніщо не злама,
Й не здола вас ворожая сила.
Коли ж буде незгода у вас,
То загинете й край дорогий, –
Буде лихо тяжке він терпіти.»
Поховали сини свого князя-отця
Та й Вкраїною правити стали;
Але батьків святий заповіт
Залишили вони, занедбали.
А Україна-Русь, наша мати свята,
Повилася у тугу та горе;
Передчуваючи близьку кончину, Ярослав Володимирович дав заповіт своїм 5 синам, що на той час були живими. «Повість временних літ» оповідає, що батько закликав синів жити у мирі й злагоді. Далі він мовив: «Ось я доручаю замінити мене на столі (престолі. — Авт.) в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтесь його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене; а Святославу даю Чернігів, а Всеволоду — Переяслав, а Ігорю — Володимир (Волинський), а Вячеславу — Смоленськ». Деякі пізніші літописи (Новгородський перший, Тверський, Авраамки) конкретизують розподіл земель між Ярославичами: Ізяславу дісталися Новгород, Турівська й Деревська (Древлянська) волості, Святославу — «сторона східна, до Мурома», Всеволоду — Ростов, Суздаль, Білоозеро, Поволжя.
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу...
Сам же Ярослав був слабий... Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою богові місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту...”.
Заповіт Ярослава 1054 р. (літописи називають його «рядом») відкрив нову сторінку в розвитку політичної структури Русі. Він узаконив передання престолів за принципами родового старійшинства, тобто від старшого брата до наступного за віком (джерела називають його «лествичным восхождением»), встановив стосунки між князями на засадах васалітету-сюзеренітету. Відтак ці засади поширюються на весь феодальний стан Русі — боярство й дружинників. Однак «ряд» 1054 р. не був одразу реалізований на практиці. Нерішучий і млявий Ізяслав не спромігся утримати владу в своїх руках і поділив її з двома наступними за часом народження братами — Святославом і Всеволодом. Так утворився тріумвірат Ярославичів, що купно правив Руссю з 1054 по 1073 р.
Вот мысел издания возник у Кнебеля после того, как в в 1902 году в Лейпциге была опубликована серия культурно-исторических картин для школьного преподавания немецкого историка культуры А. Лемана. В России изданию предшествовали две аналогичные работы — «Атлас картин по русской истории» под редакцией С. А. Князькова и «Русская история в картинах» под редакцией С. П. Моравского. Однако, по мнению Кнебеля, они отличались средним художественным исполнением и полиграфическим качеством, а также маленьким размером репродукций, что было неудобно для школьников