... Але якщо допустить можливість надприродного, можливість його втручання в дійсне життя, то дозвольте запитати, яку роль після цього повинен грати здоровий глузд? - проголосив Антон Степанович і схрестили руки на шлунку.Антон Степанович полягала в чині Статський радник, служив в якомусь дивно департаменті і, кажучи з розстановкою, туго і басом, користувався загальною повагою. Йому Незадовго перед тим, за висловом його заздрісників, «влепіли станіслашку».- Це абсолютно справедливо, - зауважив Скворевіч.- Про це і сперечатися ніхто не стане, - додала Кінаревіч.- І я згоден, - підтакнув фістули з кута господар будинку, р Фіноплентов.- А я, зізнаюся, погодитися Не можу, тому що зі мною самим сталося щось надприродне, - промовив чоловік середнього зросту і середніх років, з черевцем і лисиною, безмовно до тих пір сиділи за грубкою. Погляди усіх, хто був у кімнаті з цікавості і недоуменье звернувся на нього - і запанувало мовчання.Цей чоловік був небагатий Калузький поміщик, що недавно приїхав до Петербурга. Він колись служив в гусарів, програвся, вийшов у відставку і оселився в селі. Новітні господарські зміни скоротили його доходи, і він відправився в столицю пошукати зручного містечка. Він не володів ніяких здібностями і не мали ніяких зв'язків; але він міцно сподівався на дружбу одного старовинного товариша по службі, Який раптом ні з того ні з сього вискочив в люди і яким він одного разу допоміг приколоти шулера. Понад те він розраховував на своє щастя - і воно йому НЕ змінив; кілька днів по тому він отримав місце наглядач над казенними магазинами, місце Вигідне, навіть почесне і НЕ яке вимагало відмінних талантів: самі магазини існували тільки в припущенні і навіть не було з точністю відомо, чим їх наповнять, - а придумали їх в видах державної економії.Антон Степанович перший перервали загальне заціпеніння.- Як, Вельмишановний пане мій! - почав він, - ви НЕ жартома стверджуючи, що з вами сталося щось надприродне - я хочу сказати: щось НЕ сообразное з законами натури?- Стверджую, - заперечив «Шановний добродію мій», справжнє ім'я якого було Порфирій Капітонич.- не згідно з законами натури! - повторив з серцем Антон Степанович, якому, мабуть, сподобалася ця фраза.- Саме ... так; ось саме таке, як ви зводите говорити.- Це дивовижно! Як ви вважаю, панове? - Антон Степанович постараємося надати рис своїм вираз іронічне, але нічого НЕ вийшло або, кажучи правильніше, вийшло тільки те, що ось, мовляв, пан статський радник поганий запах відчув. - не завдали собі клопоту ви, Вельмишановний пане, - продовжував він, звертаючись до калужскому поміщику, - передати нам подробиці такого Цікаво події?- Від чого ж? Можна, можливо! - відповідав поміщик і, розв'язному пододвінувшісь до середини кімнати, заговорив так:- У мене, панове, як вам, мабуть, відомо - а може бути, і невідомо - невелике маєток в Козельском повіті. Перш я извлекало з нього деяку користь - але тепер, зрозуміло, нічого, крім неприємностей, передбачити не можна. Однак побоку політику! Ну-с, в цьому самому маєток у мене садиба «махенькая»: город, як водиться, прудішко з карасішками, будови сякі-такі - ну, і флігель для власного грішного тіла ... Справа не одружений. Ось-с, одного разу - років так шість назад - повернувся я до себе додому досить пізно: у сусіда в карти перекинули, - але при тому, прошу зауважити, ні в одному, так би мовити, оком; роздягнувся, ліг, задула свічку. І уявіть ви собі, панове: щойно я задула свічку, завозилося у мене під ліжком! Думаю - щур? Ні, не пацюк: шкребе, возиться, свербить ... Нарешті вухами заплескали!Ясна річ: собака. Але звідки собаці взятися? Сам я не тримаю; хіба, думаю, забігла якась «заболтущая»? Я покликала свого слугу; Філько він у мене зветься. Увійшов слуга зі свічкою. «Що це, - я говорю, - братик Філька, які в тебе заворушення! До мене собака під ліжко затесалася ». - «Яка, каже, собака?» - «А я звідки знаю? - кажу я, - це твоя справа - пана до занепокоєння не допущу ». Нагнувся мій Філька, став свічкою під ліжком водить. «Та тут, каже, ніякої собаки немає». Нагнувся і я: точно, є собаки. - Що за притча! - скинувся я очима на Фильку, а він посміхається. «Дурень, - кажу я йому, - що ти зуби-то Скалиште? Собака-то, ймовірно, як ти став отворі дверей, взяла та й шмигнула в передню. А ти, роззява, нічого не помітив, тому що ти вічно спиш. Вже НЕ уявляєш ти, що я п'яний? »Він захотів було заперечувати, але я його прогнав, згорнувся калачиком і в ту ніч вже нічого НЕ чув.Але на наступну ніч - Уявіть! - те ж саме повторилося. Як тільки я свічку повіяли, знову шкребе, вухами плескає. Знову я покликав Фильку, знову він подивився під ліжком - знову нічого! Услал я його, задула свічку - тьху ти чорт! собака тут як тут. І як є собака: так ось і чутно, як вона дихає, як зубами по шерсті перебирає, бліх шукає ... виразно таке! «Філька! - кажу я, - Зайди-но сюди без свічки »
0
0