Снижиноки - пушиночки по подвірью літають
вони малятам радості прибавляють
а якщо їх не має на дворі сонечко сіяє
Сніжиночки пушиночки з виду такі гарні
а якщо їх багато на дворі сніжно й прохолодно
Образи п’єси важко поділити на позитивні та
негативні. Усі персонажі одночасно типові та живі, вони всі притримуються
протилежних поглядів на явище українізації. І це основний конфлікт твору. А
головна мета М.Куліша, на мій погляд, протиставлення, зіткненні цих
кумедних, кожен по-своєму, образів заради об’єктивного висвітлення проблеми
українізації 20-30-х років.
<span>Образ Мини Мазайла<span>
Мина Мазайло – українець за походженням, міщанин, харківський службовець. Він
вирішує змінити своє українське «плебейське» прізвище на щось більш милозвучне,
російське. Він вважає, що саме прізвище стає на заваді його щастю, не дає
отримати підвищення на службі, що через прізвище оточуючі ставляться до нього
без належної поваги тощо. Для Мини українське прізвище – показник низького
походження, ніби натяк на «другосортність» людини. Він легко забув свій славний
козацький рід, бо в його міщанському оточенні та соціальній ситуації того
часу (а це вже радянські часи, які пропаганду вали зовсім інші цінності) це
було неактуально.</span></span>
При цьому Мина як особистість не являє собою
нічого видатного. Він далеко не розумний, ми нічого не знаємо про його
здібності чи таланти. Ми бачимо його лише одержимим глупою ідеєю, без почуття
гідності, чванливим та сварливим. Він смішний у своєму прагненні змінити життя
на краще лише змінивши прізвище та глухий до аргументів проти його ідеї.
Українізацію він сприймає як спробу зробити
його «провінціалом, другосортним службовцем і не давати мені ходи на вищі
посади». Він, його дружина та дочка смішні, бо відхрещуючись від усього
українського, виставляючи себе «руськими», вони разом з тим навіть не вміють
правильно розмовляти російською мовою.
Наприкінці п’єси з ним трапляється зовсім
парадоксальний курйоз – його звільняють з посади «за регулярний опір українізації».
<span>Образ Мокія<span>
Мокій – син Мини Мазайла, його повна протилежність. Він захоплюється багатством
та красою української мови, чим доводить батька до сказу. Мокій постійно читає
та дивиться українське кіно, його обурюють помилки, які допускають на афішах. Він
постійно звертається до словників, розкриває значення слів та фраз, перекладає
російські вирази. У вуста Мокія М.Куліш уклав багато своїх думок та переживань
за долю та чистоту української мови.</span></span>
Мокій виступає категорично проти зміни прізвища
на російський лад, навпаки пропонує додати до нього втрачену частку Квач, бо це
почесне та трудове прізвище. І всім цим він мало не зводить решту членів родини
з розуму.
Проти, Мокія не можна назвати позитивним
героєм. Він смішний у тому, як спілкується з Улею, чим вона приваблює його. Він
непривабливий у тому, як сперечається з батьком та дядьком Тарасом – він
поводиться грубо та нестримано. Він настільки закоханий у мову, що помічає Улю
лише через те, що вона також показує інтерес до неї.
Ответ:Клим дуже любив свою родину. Хоч його батьки були на розкопках він їх поважав. Обожнював свою бабусю на ім'я Соля за її смачні періжки.
Объяснение:
<span><span>Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
</span></span>
Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводилися з тобою