Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...
<span>Повесть Н. В. Гоголя «Ночь перед рождеством» начинается с описания проделок черта. В ночь перед Рождеством он крадет с неба луну, и на всей земле становится так темно, что хоть глаз выколи. Черт своими поступками хочет отомстить молодому кузнецу Вакуле за нарисованную им в церкви картину, на которой изображен святой Петр в день Страшного суда. Святой изгонял из ада нечистую силу, и «испуганный черт метался во все стороны, предчувствуя свою погибель, а заключенные прежде грешники били и гоняли его кнутами, поленами и всем, чем ни попало» . Похитив с неба луну, черт надеется, что Чуб, собирающийся на кутью к дьяку, свой визит, пройдя полдороги, отменит и вернется домой, где и застанет кузнеца Вакулу. А так как Чуб Вакулу недолюбливает, то и откажет ему в сватовстве Оксаны. Однако все предпринимаемые чертом действия и задумки оборачиваются против него. Мало того, что ему не удается склонить набожного Вакулу к самоубийству, что приходится долгое время сидеть в мешке, что месяц, нечаянно освободившись из кармана, возвращается обратно на небо, так черт вынужден еще везти на своей спине ненавистного Вакулу в самый Петербург и обратно в Диканьку. Чертово ли это дело? ! Физической силой и силой молитвы Вакуле удалось преодoлеть козни Чёрта Вакула был очень набожным человеком, он сразу понял, что сидящий у него в мешке-чёрт. Кузнец перехитрил его, сделав вид, что поддался на чертовский соблазн.
</span>
Одной строкой не получится! Вот собирательный образ Саши. Выводы сделать несложно)
Добрые люди, спокойно вы жили,
Милую дочь свою нежно любили.
Дико росла, как цветок полевой,
Смуглая Саша в деревне степной.
Всем окружив ее тихое детство,
Что позволяли убогие средства,
Только развить воспитаньем, увы!
Эту головку не думали вы.
Книги ребенку - напрасная мука,
Ум деревенский пугает наука;
<span>
Саше случалось знавать и печали:
Плакала Саша, как лес вырубали,
Ей и теперь его жалко до слез.
Сколько тут было кудрявых берез!
</span><span>Саша не знает забот и страстей,
А уж шестнадцать исполнилось ей...
Выспится Саша, поднимется рано,
Черные косы завяжет у стана
И убежит, и в просторе полей
Сладко и вольно так дышится ей.
</span>
<span>Думает Саша, - безумно роптанье..."
Жизни кругом разлитой ликованье
Саше порукой, что милостив бог...
Саша не знает сомненья тревог.
Вот по распаханной, черной поляне,
Землю взрывая, бредут поселяне -
Саша в них видит довольных судьбой
Мирных хранителей жизни простой:
Знает она, что недаром с любовью
Землю польют они потом и кровью...
</span>
<span>Книжки читает, украдкою плачет.
Видели: письма всё пишет и прячет.
Книжки выписывать стала сама -
И наконец набралась же ума!
Что ни спроси, растолкует, научит,
С ней говорить никогда не наскучит;
А доброта... Я такой доброты
Век не видал, не увидишь и ты!
</span>Саша сначала отказ отослала,
Да уж потом нам письмо показала.
Мы уговаривать: чем не жених?
Молод, богат, да и нравом-то тих.
"Нет, не пойду".
А сама не спокойна;
То говорит: "Я его недостойна",
То: "Он меня недостоин: он стал
Зол и печален и духом упал!"
<span>А как уехал, так пуще тоскует,
Письма его потихоньку целует!..
...</span>Благо теперь догадалась она,
<span>Что отдаваться ему не должна...</span>
Это же очень просто )))
это Курочка ряба, детская русская сказка