Предлагаю вашему вниманию главу из книги Юрия Олеши «Ни дня без строчки». Главка называется «Золотая полка». Вы догадались, что в название главы вынесена метафора. Как вы её понимаете? Есть ли в вашем доме такая «золотая полка»? Какие книги стоят на ней? «Золотая полка - это та, на которую ставятся любимые книги. Я давно мечтаю об этом - завести золотую полку. В мечтах мне рисуется именно полка - никак не шкаф, а именно одна полка, один, если так можно выразиться, этаж шкафа. Где раздобыть такую? Пожалуй, нужно заказать столяру. Почему я ограничиваюсь только мечтой? Что, трудно в самом деле позвать столяра, потолковать с ним, описать ему, что именно имею я в виду. Нет, все же не зову, и мечта остается неисполненной. Может быть, это происходит потому, что не так легко золотой полке стать реальностью - все же это золотая полка, которых не так уж много на свете... Во всяком случае, я не видел такой ни в одном доме. Иногда мне представляется простая четырехугольных форм полка, иногда, наоборот, я вижу кое-какую вычурность - но только кое-какую, пустяк: скажем, какие-нибудь витые столбики по концам. Может быть, я не завожу этой полки из-за отсутствия в продаже золотой бумаги? Верно, теперь ее не продают... Помню эти золотые с тисненым рисунком листы, которые так украшали детство. Для чего они продавались? Кажется, они применялись при изготовлении елочных игрушек. Лист был величиной в нормальный лист писчей бумаги, и обратная его сторона - в данном случае хочется сказать подкладка - была белая. Белая и какая-то странная - как бы чуть-чуть пушистая, чуть-чуть... Как уже сказано, на ней был тисненый рисунок, нечто вроде цветов на замерзшем окне: только цветы либо серебряные, либо голубые, а узор был золотой. Но по рисунку это были цветы. Парадоксально, но наиболее замечательные книги, которые мы в течение жизни постоянно перечитываем, забываются, не удерживаются в памяти. Казалось бы, должно быть наоборот: книга, произведшая на нас впечатление да еще читанная не однажды, должна была бы запомниться во всех подробностях. Нет, этого не происходит. Разумеется, мы знаем, о чем в основном идет в этой книге речь, но как раз подробности для нас неожиданны, новы - не только подробности, но и целые куски общей конструкции. Безусловно, так: замечательную книгу мы читаем каждый раз как бы заново, и в этом удивительная судьба авторов замечательных книг: они не ушли, не умерли, они сидят за своими письменными столами или стоят за конторками, они вне времени».
1)Рассказчик интересовался, командует ли кто-то в доме. 2)Я согласна(-ен), потому что манипуляция человеком, а то и близким не говорит о любви и заботе. 3)Девочка долго не отвечала, потому что этот вопрос равносилен вопросу "люблю его(ее) больше", а для ребенка такой вопрос очень сложен. 4)Тут уж, как я и писала, манипуляция до добра не доведет, и любовь не покажет.
Костянтин Левін – герой роману Л.Толстого «Анна Кареніна». Левін є одним з головних і найбільш цікавих персонажів роману. Багато дослідників творчості Л.Толстого виділяють автобіографічні риси в образі думок і характері Левіна, що ріднять його з автором.
Костянтин Левін – потомствений дворянин, поміщик, людина з хорошої і шанованою сім’ї. Він постає людиною чесною, прямим і відкритим. Йому чужі фальш і штучність вищого суспільства. Левін захоплений своїм господарством, служив у дворянському зібранні, але швидко розчарувався. Левін живе спокійним і розміреним життям, милується красою природи, тягнеться до простих людей і радощів життя. Але при цьому його внутрішній світ надзвичайно багатий. Його хвилюють різноманітні моральні, соціальні, культурні питання. Його лякає розлад і зубожіння старого, освіченого і чесного дворянства, схиляння перед багатством і успіхом. Левін багато робить для своїх селян, намагається зрозуміти їх побут і потреби. Він противник іноземних нововведень в господарстві, модних в сучасне йому час. Він вважає їх безглуздими і не застосовними до російському селянству і особливостям ведення сільського господарства на рідній землі. У ході своїх роздумів Левін приходить до висновку, що на перший план слід ставити традиційно-національний склад працівника як головного учасника всього процесу. При такій постановці справи можливе буде перетворити життя в його маєтку, а потім поступово і по всій Росії.
<span>Левін постає в романі в складний період свого життя і з іншої причини. Він наважується зробити пропозицію Кіті Щербацький, але отримує відмову. Це глибоко ранить його і багато місяців він намагається знайти душевну рівновагу. Після довгих душевних пошуків і випробувань доля знову зводить його з Кіті. На цей раз його пропозиція прийнята і починається підготовка до весілля. Левін зіштовхує з новою проблемою – він повинен висповідатися перед весіллям, але не знаходить у собі віри в Бога. Він багато розмірковує про морально релігійних питаннях і сенс життя, його глибоко хвилюють найважливіші події, такі як смерть брата, відносини з дружиною і народження сина. Він шукає відповіді у філософських книгах і працях вчених, багато чому вчиться, спостерігаючи за життям і переконаннями простих селян. Невсипуще прагнення знайти справжню мету життя періодично робить щасливого чоловіка і успішного поміщика вкрай нещасним. Його пошуки в романі не закінчуються, залишаючи образ незавершеним.</span>
