<span>
<span>
</span></span><span><em>Друзья мои, прекрасен наш союз!
Он, как душа, неразделим и вечен —
Неколебим, свободен и беспечен,
Срастался он под сенью дружных муз.
Куда бы нас ни бросила судьбина
И счастие куда б ни повело,
Всё те же мы: нам целый мир чужбина;
Отечество нам Царское Село.</em><span><em />
<u>19 октября</u> выпускники Царскосельского лицея всегда отмечали день рождения лицея .Это стихотворение Пушкин посвятил очередной годовщине лицея (открыт был 19 октября 1811 года .а это стихотворение напечатано в 1827 году ) В нём поэт ,находящийся в Михайловской ссылке, вспоминает лицейских друзей и наставников :Корсакова ,Горчакова ,Дельвига ,Пущина ,Кюхельбекера и др.
В этом стихотворении поэт спрашивает:
</span></span><span><em>Кому ж из нас под старость день Лицея</em>
<em> Торжествовать придется одному?</em><span>
( Этим человеком оказался Горчаков ,государственный чиновник высокого ранга)
</span></span><span>
</span>
Дуня стеснительная , очень переживающая за свой род и красивая!
Однажды, в студеную зимнюю пору
Я из лесу вышел; был сильный мороз.
Гляжу, поднимается медленно в гору
Лошадка, везущая хворосту воз.
И шествуя важно, в спокойствии чинном,
Лошадку ведет под уздцы мужичок
В больших сапогах, в полушубке овчинном,
В больших рукавицах... а сам с ноготок!
"Здорово парнище!"- "Ступай себе мимо!"
-"Уж больно ты грозен, как я погляжу!
Откуда дровишки?"- "Из лесу, вестимо;
Отец, слышишь, рубит, а я отвожу".
(В лесу раздавался топор дровосека.)
"А что, у отца-то большая семья?"
-"Семья-то большая, да два человека
Всего мужиков-то: отец мой да я..."
-"Так вот оно что! А как звать тебя?" - "Власом".
-"А кой тебе годик?"- "Шестой миновал...
Ну, мертвая!"- крикнул малюточка басом,
Рванул под уздцы и быстрей зашагал.
На эту картину так солнце светило,
Ребенок был так уморительно мал,
Как будто всё это картонное было,
Как будто бы в детский театр я попал!
Но мальчик был мальчик живой, настоящий,
И дровни, и хворост, и пегонький конь,
И снег, до окошек деревни лежащий,
И зимнего солнца холодный огонь -
Всё, всё настоящее русское было,
С клеймом нелюдимой, мертвящей зимы,
Что русской душе так мучительно мило,
Что русские мысли вселяет в умы,
Те честные мысли, которым нет воли,
Которым нет смерти - дави не дави,
В которых так много и злобы и боли,
<span>В которых так много любви!
</span>
Это стихотворение о молодых парнях и девушка чью молодось сломала война
Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.