Мої приятелі, які живуть в нашому дворі, скаржаться. У деяких спеціалізованих школах, де вони навчаються, нема уроків праці. Мені пощастило. У нашій школі і предмет такий є, і хороша майстерня. Тато теж говорить, що справжній чоловік, якою би великою людиною він не став, повинен вміти щось робити своїми руками. Хоча б у юності спробувати.
До весни вирішили зробити шпаківні. Наш учитель праці, В'ячеслав Абрамович, ініціативу підтримав. Він дуже хороший фахівець - і пояснює все зрозуміло, і за будь-яким станком працювати може.
А почали ми з креслення. Це тільки так здається, що виготовити шпаківню просто. Раз дощечка, два дощечка ... Деякі намагалися - і сколотили якийсь кособокий ящик. Тепер навчилися.
Викладач перевірив креслення, уточнив розміри, виправив помилки. Тепер за справу! Вирізали потрібних розмірів дошки. Обробили їх напилком і наждаковим папером. Просвердлили маленькі отвори на верстаті і по ним вручну зробили акуратний, потрібного діаметру льоток - «двері» для пташок.
За два уроки не впоралися, збирали свої вироби тиждень. Над кожною шпаківнею працювали два-три учні, і всього їх вийшло п'ять. Учитель похвалив за старання і відмінну якість. Прилітайте скоріше, пернаті гості! Подивимося, яку оцінку нам поставите ви.
Приживуться птиці в будиночку - значить виставлять нам відмінну оцінку.
1 колонка) Простий б) Просто в) честь
Простота метро холодок
Заводський завод таксі
холоднеча ранку холод
рано милість
легко
На тому тижні, виписали обласну газету, у цей радісний день , щаслива звістка,дитячі радісні оченята,раділи сонячному дню.
Спочатку хочеться зазначити, що багато творів Тарас Шевченко присвятив описам рідної природи. Він був справжнім патріотом, а тому любив свою країну понад усе. І, звісно ж, не міг залишитися байдужим до її краси.
У поезії «Над Дніпровою сагою» природа живе своїм власним життям. Вона ніби оживає перед поетовим оком, набуваючи людських рис. Читаючи цей вірш, я ніби бачу бурхливий Дніпро, який біжить у далечінь, а по його берегах розкинули віти пишні дерева:
Над Дніпровою сагою,
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Старий явір поет порівнює із козаком, що у самоті й посивів:
Стоїть старий, похилився.
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини,
Та без вірної дружини…
Інші ж дерева, навпаки, порівнюються із молодими дівчатками, у яких ще попереду ціле життя, а тому вони безжурні й сміхотливі, співають пісень й не думають ні про що погане:
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка, із гаю
Виходжаючи, співають…
Мені здається, що поет дуже влучно порівняв шелест листя із співом. Саме таке порівняння підсилює враження, ніби природа справді оживає. Узагалі, настрій цієї поезії досить веселий та бадьорий. Природа, яка в ньому змальована, ніби розцвітає яскравими барвами в кожному рядку.
Зовсім інше враження справляє уривок з поеми «Княжна» — «Зоре моя вечірняя». Увесь вірш нагадує ліричну пісню або колискову. Природа, яка постає перед очима читача, набуває якихось казкових, чарівних рис. Кожний рядок ніби віщує щось недобре. Це враження підсилюється образами нехрещених дітей та вовкулаки, а також криками сичів:
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Яку полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує…
Природа у вірші ніби відпочиває від денної суєти: сонечко сідає за гори, дерева розпускають віти на води Дніпра, лише сон-трава розпускається вночі й цвіте чарівливим цвітом:
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти…
Тарас Шевченко досить оригінально відобразив красу рідної природи-неньки у своїх поезіях. Складається враження, що природа справді оживає. Я вважаю Тараса Шевченка справжнім митцем рідного слова. Кароче шось там вибири! =)