(Вчитель): - Діти, до нас в школу завітав відомий український спортсмен Олійник В'ячеслав Миколайович.
(В'ячеслав Миколайович): - Добрий день діти. Колись я навчався в цій школі, сидів за першою партою, та уважно слухав вчителів. Зараз я український боєць, майстер спорту України, та олімпійський чемпіон.
(Діти) - Це прекрасно В'ячеслав Миколайович, доречі, а ви пам'ятаєте хто був у вас першим чителем?
(В'ячеслав Миколайович) Звичайно, першою вчителькою в мене була Красна Ольга Дмитрівна. Діти, а можливо хтось знає, чи зараз вона працює у школі?
(Діти) - Так працює.
(В'ячеслав Миколайович) - А Людмила Дмитрівна вчителька історії, теж залишилась працювати?
(Діти) - Так, зараз вона має власний 5 клас.
(Учень 7 класу Анатолій Данчеко) - В'ячеслав Миколайович, а скажіть, раніше була схожа система навчання?
(В'ячеслав Миколайович) - Ні Анатолій, раніше все було по іншому, часи змінюються...
(Учень 7 класу Анатолій Данченко) - А скажіть, як ви досягли такого успіху?
(В'ячеслав Миколайович) - Впертість, та тяга до перемоги, допомогли мені заробити ось такі досягнення. Анатолію, а може ти проведеш мене до моїх колишніх вчителів?
(Учень 7 класу Анатолій Данченко) - Добре, я проведу вас...
P.S: ( Всі імена були вигадані )
1.Один із учнів забув лінійку в дома.
2.У Марійки немає олівця.
3.На папері була намальована гарна картина.
(Буду надіятися що допомогла,бажаю успіхів!)
Я обожньою теплі пори року , теплі , яскраві , наприклад літо
<span>Епоха не цінує геніїв за життя - вона згадує про них надто пізно. Якась жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його - безсмертний, схиляється в пошані й каятті.</span>
<span>Багато їх, геніїв - патріотів землі української, що відстоювали свою державу у XX столітті, захищали й підносили духовну культуру народу, та визначна роль у цьому належить Василеві Семеновичу Стусу.</span>
<span>Син селян із Вінниччини, 1938 року народження, рано звідав тяжку селянську працю, солоний піт, смак хліба насущного. Босоногому школяреві цікаво було навчатися, а згодом навчання стало основою його дитячих літ, через що у п'ятнадцятирічному віці був зарахований студентом педінституту. Мріяв вчити дітей, прищеплювати їм любов до України. В армії змужнів, а, повернувшись, навчається в аспірантурі, пише поезії, хоч не наважувався себе назвати ще поетом: „Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них - як на мене - путящі... Якби було краще жити, я б віршів не писав, а - робив би коло землі"</span>
<span><span>Та з другої половини 60-их років розпочався мертвотний період застою, переслідування всіх, чиї погляди та переконання не збігалися з офіційними канонами, їм чіпляли ярлики „націоналістів", заарештовували, кидали до в'язниць та гулагівських таборів.</span></span>