Никогда нельзя сдаваться несмотря на то, что тебе приготовила судьба, нужно бороться до конца. Быть со всеми честными.
Народився І. Франко у 1856 році в родині сільського коваля. Вогонь кузні свого батька він зберіг на все життя. Тяжка доля судилася йому. Жахи тюрми, переслідування, приниження. І як наслідок — зачинені двері переляканих обивателів, розлука з коханою Ольгою Рошкевич. Та ніщо не зломило митця. Він пов'язав свою долю з робочим людом, боровся проти неправди і соціальної несправедливості, активно пропагував революційні ідеї, закликав до боротьби.
Особливо складним для Франка був 1880 рік. Взимку він «...мерз, не маючи ні вбрання, ні хати, ні нічого...» Рятуючись від голоду, їде до Коломиї, щоб підготовкою учня до вступу в університет заробити грошей на прожиття. Та дорогою його було заарештовано і кинуто до коломийської в'язниці. Там тримали його в найтяжчих умовах, у найсуворішому режимі. Але в ув'язненні митець пише. Його тюремним поезіям притаманні оптимізм, незламність, громадянський пафос. Саме в коломийській тюрмі написав Франко поезію «Гімн» — програмний твір усієї творчості. Всупереч несприятливим умовам поет багато працює, видає збірки поезій, створює значні літературознавчі й фольклористичні праці.
Слушною є думка франкознавця П. Колесника: «Він був поетом у всьому: в громадських ідеалах і щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях душі і вчених архівних розшуках».
Поезія Івана Франка вчить патріотизму, закликає любити рідний край, свою мову і культуру, надихає на боротьбу і сподівання кращого майбуття. Він завжди думав про свій народ, ні на мить не забував, що його матір'ю є Україна.
Мини сочинение написать не могу только смысл этих слов:<span>Нам не нужны сказки дяди Вовы - нам нужна пусть не сказочная, но хотя бы безбедная жизнь</span>
орешник это дерево или кустарник
